Віра в слова ... до могили
У часи епідемій кожний шукає якесь місце спокою і рівноваги. Для мене найкращим місцем втечі завжди була література. Серед книжок, які люблю, є особливі книжки і особливі письменники.
"Подивися на дім свій, янголе" Томаса Вулфа я перечитувала кілька разів, а цієї осені перечитала знову разом із продовженням твору -- романом, який вже вийшов без участі самого письменника, бо він помер. Це роман "Додому нема вороття". Загалом понад 1200 сторінок.
Які враження? По-перше, це саме вміння писати прозу, яке у Вулфа якесь вроджене, він пише, як дихає. По-друге, це ліричність романної прози. По-третє, це життєлюбство. Роман, що заперечує смерть. Роман, що заперечує жорстокість чи, може, приймає її як необхідність. Роман про безстрашність маленької людської душі. Саме вона, а не рід, як випливає із прози Вулфа, є тривкішою за життя і сильнішою за смерть. Отой другий роман про неможливість повернутися додому цікавий з огляду на те, що в ньому ідеться про прочитання автобіографічного дебютного роману Вулфа у його рідному місті, про обмеженість його земляків, що вбачали у творі лише карикатуру на самих себе. Насправді Вулф зробив безсмертними і свою матір, і батька, котрих ніколи не ідеалізував, і своїх братів, і сестер, і свій рідний Ешвілл (Північна Кароліна). І такий успіх, бо від публікації роману минуло вже 90 років, можна пояснити не тільки вродженим талантом, душею самого автора -- безстрашною і ніжною, але і його освітою: грецька література, передусім Еврипід, безсмертний Шекспір, якого читав напам"ять батько майбутнього письменника, навчання в Гарварді.
Вулф є богом опису. Гори, мохи, потоки, розсипи кульбаб, запахи і небо -- Карибське море із вітрильниками над головою. І панорама містечка -- брейгелівські фігурки. І кольори -- золото і сапфір. Хоча романи Вулфа не назвеш оптимістичними, в них багато болю, а перший роман -- взагалі про втрату: втрату братів, втрату дитинства і чистоти, тієї чистоти, що не має нічого спільного із гігієною блискучої сантехніки і душових із кафелю, втрату першої любові, втрату невинності, втрату віри у те, наче ти несмертельний, віри, що притаманна юності.
Попри всі ці емоції, які, якщо вірити рекламі не назвеш позитивними, це -- великий роман, бо його авторові вдалося залишити свою родину і своїх земляків, а також Америку на літературній мапі світу. Вулф ніколи не гонився за успіхом -- цією кольоровою птахою американської мрії. Точніше він вважав, що сама ідея успіху -- класна, але американці її спростили і спаплюжили. Успіх для нього -- це побачити все: інші історичні часи і культури, відчути все, все пережити і сказати іншим про свій досвід, поділитися своєю множинністю. Коротше: ця проза нагадує той шолом, що його пропонуватиме Meta. Саме Вулф є творцем того, що нині ми називаємо метареальністю. Жодні окуляри, крім звичайних, якщо у вас поганий зір, не потрібні. Взагалі я дивуюся, як погано у людей із уявою, якщо завдяки словам, вони не здатні уявити картинку, не здатні переселитися в інший світ.
Доба слів скінчилася -- почалася доба візуальності. На жаль, я у нову добу не переселюся. Слова, слова, слова... хтось же має донести віру в них до могили.
Роксана ХАРЧУК
"Подивися на дім свій, янголе" Томаса Вулфа я перечитувала кілька разів, а цієї осені перечитала знову разом із продовженням твору -- романом, який вже вийшов без участі самого письменника, бо він помер. Це роман "Додому нема вороття". Загалом понад 1200 сторінок.
Які враження? По-перше, це саме вміння писати прозу, яке у Вулфа якесь вроджене, він пише, як дихає. По-друге, це ліричність романної прози. По-третє, це життєлюбство. Роман, що заперечує смерть. Роман, що заперечує жорстокість чи, може, приймає її як необхідність. Роман про безстрашність маленької людської душі. Саме вона, а не рід, як випливає із прози Вулфа, є тривкішою за життя і сильнішою за смерть. Отой другий роман про неможливість повернутися додому цікавий з огляду на те, що в ньому ідеться про прочитання автобіографічного дебютного роману Вулфа у його рідному місті, про обмеженість його земляків, що вбачали у творі лише карикатуру на самих себе. Насправді Вулф зробив безсмертними і свою матір, і батька, котрих ніколи не ідеалізував, і своїх братів, і сестер, і свій рідний Ешвілл (Північна Кароліна). І такий успіх, бо від публікації роману минуло вже 90 років, можна пояснити не тільки вродженим талантом, душею самого автора -- безстрашною і ніжною, але і його освітою: грецька література, передусім Еврипід, безсмертний Шекспір, якого читав напам"ять батько майбутнього письменника, навчання в Гарварді.
Вулф є богом опису. Гори, мохи, потоки, розсипи кульбаб, запахи і небо -- Карибське море із вітрильниками над головою. І панорама містечка -- брейгелівські фігурки. І кольори -- золото і сапфір. Хоча романи Вулфа не назвеш оптимістичними, в них багато болю, а перший роман -- взагалі про втрату: втрату братів, втрату дитинства і чистоти, тієї чистоти, що не має нічого спільного із гігієною блискучої сантехніки і душових із кафелю, втрату першої любові, втрату невинності, втрату віри у те, наче ти несмертельний, віри, що притаманна юності.
Попри всі ці емоції, які, якщо вірити рекламі не назвеш позитивними, це -- великий роман, бо його авторові вдалося залишити свою родину і своїх земляків, а також Америку на літературній мапі світу. Вулф ніколи не гонився за успіхом -- цією кольоровою птахою американської мрії. Точніше він вважав, що сама ідея успіху -- класна, але американці її спростили і спаплюжили. Успіх для нього -- це побачити все: інші історичні часи і культури, відчути все, все пережити і сказати іншим про свій досвід, поділитися своєю множинністю. Коротше: ця проза нагадує той шолом, що його пропонуватиме Meta. Саме Вулф є творцем того, що нині ми називаємо метареальністю. Жодні окуляри, крім звичайних, якщо у вас поганий зір, не потрібні. Взагалі я дивуюся, як погано у людей із уявою, якщо завдяки словам, вони не здатні уявити картинку, не здатні переселитися в інший світ.
Доба слів скінчилася -- почалася доба візуальності. На жаль, я у нову добу не переселюся. Слова, слова, слова... хтось же має донести віру в них до могили.
Роксана ХАРЧУК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |