Головна › Новини › ПОГЛЯД
Під крилом смертного вироку
23-Сер-18 483 0.0 0
(Зі спогадів брата Левка Лук'яненка Олександра)

В 1960 році я дізнався про Левкову політичну діяльність, про те, що він на свої плечі взяв величезний тягар визволення українського народу з-під вікової колоніальної залежності. Я розумів, що ця боротьба є надзвичайно небезпечною, наслідком її можуть бути гоніння і врешті-решт – тюрма.

З цією інформацією у мене до Левка з’явилося якесь нове почуття: любов, гордість і шана. В моїх очах він ставав велетом.

…У Львові, на суді, очевидячки справа підсудних була вирішена заздалегідь. Репліка «Яка зрада! Яка зрада!», кинута мені прокурором, схоже, була підготовкою нас, рідних Левка, до найстрашнішого. Дома я розповів про суд. Колись Левко трохи готував батьків до можливих неприємностей. Казав і мені, що за таку діяльність йому загрожує по мімімуму звільнення з роботи, а по максимуму – в межах 2-3 років, і то при перевищенні всіх норм, які допускають закони.

Репліка «Яка зрада! Яка зрада!» періодично виникала в моїй пам’яті, віддавалася у вухах і в нервах холодним тембром прокурорського голосу. Батьки ж, почувши від мене цю репліку, дуже занепокоїлися і насторожилися. Мало розмовляли, були задуманими.

Пройшло кілька неспокійних тижнів.

І ось одного сонячного дня чисте небо раптово закрила з краю в край чорна низька хмара. Дощ із неї полив, як із відра, промиваючи всю зелень до коріння, змиваючи мул на дорогах. А потім так само небо раптово стало чистим, хоча струмені води ще стікали. Голос драча став знову долинати аж із Рудки.

Я був удома, майстрував у дворі. Потім щось знадобилося і я пішов до хати. Зайшов на кухню. Там, як завжди, було темно від зашторених зеленим хмелем і старими деревами вікон. За стлом, по обидва боки, сиділи батьки. Ізнадвору, із яскравого світла, кухня пропливла повз мої очі лише темними силуетами батьків і я, без зупину, пройшов мимо них. Коли ступив до кімнати помітив, що тільки-но, переді мною, закрилися вхідні двері, що ведуть на вулицю. І тут же повіз вікно по доріжці промайнула постать Надії Никонівни, Левкової дружини. В грудях у мене тривожно йокнуло. Останнім часом ми всі з великою тривогою чекали звістки про суд. Коли приходила Надія Никонівна, щоразу приносила лихі звістки про Левка. Я в нерішучості зупинився. Повернувся у бік батьків, які все так же сиділи обіч столу: батько під образами, а мати ближче до печі. Їхніх облич не видно було, а по напружених постатях та інтуїтивно я відчув, що всі увага зараз на мені і це ще більше посилило моє хвилювання. Пам’ять відновила тембр фрази прокурора… Страшна здогадка холодною змією поповзла по спині.

Мати піднялася з-за столу, неспішною ходою підійшла до мене, за крок зупинилася і грудним, глухим голосом на одному подиху проказала: «Тільки-но приходила Надія, она сказала, що Левка присудили до розстрілу».
Вона так же повільно повернулася і пішла на кухню до батька, я лишився стояти на місці.

Це був удар ворога, удар окупанта. Холоднокровний цинічний удар, на який не можна відповісти тим же. Москва вчергове показала, що вона може керувати лише середньовічними методами.

З цього часу, як ми отримали цю жахливу звістку, все для нас перемішалося: дні і ночі, вихідні і робочі дні, всі плани стали з ніг на голову. Ми були шоковані несподіваною чорною звісткою. Настали чорні години нестерпного чекання, болючого чекання, чекання ще гірших новин… Наступного дня я зібрав усіх родичів і сфотографував на згадку про трагізм тих днів.

… Якщо підсумувати життя Левка, всі випадки, коли його життя висіло на волосинці, приходиш до думки, що його доля, як ні в кого нас, братів, склалася так, що він неодноразово ставав на терези випробувань не випадково, а для того, щоб у майбутньому піднеси його високо і при цьому дати змогу прожити все життя, до старості, з честю і гідністю та при повному здоров’ї.

Оформив Василь ЧЕПУРНИЙ
"Голос України"

На фото: Олександр Лук'яненко (нині покійний) з дружиною Валентиною. Фото 1990-х років



Теги:смертний вирок, День Незалежності, Левко Лук'яненко, Львів


Читайте також



Коментарі (0)
avatar