Першому чернігівському архієрею - 70 років!
Ювілей відзначає митрополит Вінницький і Брацлавський Роман Балащук - йому 70 років. А першою його кафедрою була чернігівська, де тоді не було жодного храму. Ось як у книзі Юрія Соболя і Василя Чепурного "Цеглинка для рідного храму. Історія відродження Чернігівської єпархії 1989 - 2002 р.р." описано похід "Дзвін- 90", який очолив єпископ Роман. Це було вперше, коли відслужено панахиди по гетьманах - Павлу Полуботку у Чернігові та Івану Мазепі у Чернігові.
"Дуже важливим для поширення інформації на Чернігівщині про новопосталу незалежну українську церкву став похід «Дзвін -90», проведений обласними організаціями Товариства української мови імені Т.Шевченка і Народного Руху. Він пройшов влітку Чернігівським, Куликівським, Ніжинським, Борзнянським та Бахмацьким районами із завершенням у гетьманській столиці - Батурині. «Це була грандіозна подія, поширенню реклами про яку сприяли, як це не парадоксально, самі компартійні органи, - говориться в дослідженні учасника походу Василя Чепурного «Терниста дорога до рідного храму (З історії відродження незалежної Української Православної Церкви на Чернігівщині)» у журналі «Сіверянський літопис» (№5 за 1995 рік).- Адже, залякуючи людей бандерівцями, райкоми КПРС пробуджували тим самим природну цікавість: хто ж вони такі? Таким чином, у кожному селі та райцентрі вони забезпечили масовість зустрічаючих, якої б не змогли добитися самі організатори. Більшість людей вперше побачили український національний прапор, почули «Ще не вмерла Україна» і слово правду про Радянську імперію, її безбожну правлячу Компартію, правдиву історію України, її Церкви. Я сам був свідком, як біля Ніжина учасників походу зустрічали хлібом - сіллю, а до козацького Миколаївського собору, де правив першу за останні роки Службу Божу після закриття єпископ чернігівський і сумський Роман – українською мовою!- прийшли тисячі міщан. Вони заповнили не тільки храм, а й тісно тулилися на хорах та біля собору. У багатьох на очах були сльози». («Сіверянський літопис» № 5, 1995р., стор. 71). До речі, після походу у місцевій газеті «Під прапором Леніна» з’явились статті уже не тільки «проти» походу, але навіть і «за».
Похід, як уже згадано, очолив єпископ УАПЦ Роман (Балащук). І цим було зірвано плани комуністичної влади по розгону походу – як розповідав секретар обкому КПРС Іван Леонов, «попи поламали їх наміри». Адже коли біля залізничного вокзалу на чолі колони з хоругвами стали єпископ та священик, комуністи відступили – час був уже не той, щоб вони могли відкрито замахнутися на священнослужителів.
Ось як описав початок походу «Дзвін – 90» у компартійній «Деснянській правді» автор, що заховався за псевдонімом В.Данильченко: «21 липня чернігівці стали свідками незвичайного видовища: від площі залізничного вокзалу проспектом Жовтневої революції пройшла дивна процесія з жовто - блакитними прапорами, церковними хоругвами, гаслами на чорному тлі. А очолював цю «колону» служитель культу у чорній мантії… Якось дивно виглядало це на головному проспекті хоч і стривоженого, але ошатного, вимитого дощами Чернігова».( В.Данильченко. «По кому дзвонить «Дзвін – 90». «Деснянська правда» № 142 за 25 липня 1990 р., стор. 4).
На головній площі Чернігова пройшов мітинг – тоді вона носила ім’я Куйбишева. Владика Роман та організатори промовляли зі сходинок обласного театру. Закликали любити українську мову, вивчати правдиву історію, знати свою Церкву. Мітинг на площі автор «Деснянської правди» назвав антирадянським шабашем, «де від початку до кінця лився бруд на адресу «Руської комуністичної імперії», комуністів – «вандалів ХХ віку», російського народу – «гнобителя». Владика Роман тут визначається «основним доповідачем». (Там же).
Вперше була відслужена панахида по наказному гетьману, чернігівському полковнику Павлу Полуботку – біля його садиби, де зараз діючий храм святих мучеників князя Михайла і боярина Федора. У Батурині - кінцевій точці походу Чернігівщиною, відслужено вперше за радянських часів публічну панахиду по анафемованому Москвою гетьману Івану Мазепі. Це було на стадіоні, біля будинку військової канцелярії (будинок Кочубея), в присутності тисяч людей. Єпископ Чернігівський і Сумський Роман у співслужінні о. Володимира та хору під керуванням Лариси Куровської молив Господа оселити душу гетьмана «там, де праведні спочивають».
А ось як бачив похід у Борзні місцевий мешканець Анатолій Дворник: «…На «Дзвін- 90»приїхали священики Київського патріархату до Борзни, то місцевому благочинному МП надійшла вказівка зверху, що приїдуть католики забирати церкви наші. Так він організував загін бабусь з палицями боронити свою парафію. І вони агресивно оточили автобуси і протестували. А деякі люди стояли осторонь і з страхом спостерігали, чим воно закінчиться. У людей ще був той страх, що роками практикувався владою». («Боротьба за незалежність України у 1989- 1992 р.р.: Чернігівська крайова організація Народного руху України за перебудову», Чернігів, 2009, стор. 210).
Для боротьби з учасниками походу влада використовувала не тільки провокаторів, які намагалися зірвати мітинги, але й брехливі чутки. Так у селі Вертіївка Ніжинського району учасники походу здивувалися, не зустрівши практично жодної людини, тоді як скрізь зустрічали велелюдні, хоч і насторожені, зібрання. Виявилося, влада поширила брехню, що католики їдуть захоплювати вертіївську церкву і жителі села кинулися її захищати. Гострим було протистояння з учасниками походу у Борзні, де влада на передній край боротьби висунула активістів РПЦ, які навіть порвали спідницю Галині Нестеренко, намагаючись порвати український прапор. Проте був і кумедний випадок, коли одна з промосковських активісток таки прорвалася в розгойдуваний автобус, у якому знаходився єпископ УАПЦ Роман та побачивши його з панагією на грудях, у клобуці, налякалася і замість погроз чи якихось інших рішучих дій впала на коліна, просячи у нього благословення. Розгублений єпископ не знайшов нічого кращого, як передати їй коровай, піднесений йому раніше у селі Пальчики…
Знаменно, що перша панахида по гетьману Мазепі пройшла практично легально, з дозволу селищного голови Олександра Згурського, хоча він був членом бюро Бахмацького райкому комуністичної партії. Вже згодом, коли була незалежна Україна, один із авторів цього дослідження запитав у нього – як же так? А Олександр Згурський розповів, що дядько у нього був петлюрівським офіцером і він ніколи про це не забував… Незнищенна українська історія!"
На фото: єпископ Роман Балащук на чолі походу "Дзвін - 90". Перший зліва - координатор походу від обласного Товариства української мови імені Т.Шевченка (нині - "Просвіта") Володимир Ступак
"Дуже важливим для поширення інформації на Чернігівщині про новопосталу незалежну українську церкву став похід «Дзвін -90», проведений обласними організаціями Товариства української мови імені Т.Шевченка і Народного Руху. Він пройшов влітку Чернігівським, Куликівським, Ніжинським, Борзнянським та Бахмацьким районами із завершенням у гетьманській столиці - Батурині. «Це була грандіозна подія, поширенню реклами про яку сприяли, як це не парадоксально, самі компартійні органи, - говориться в дослідженні учасника походу Василя Чепурного «Терниста дорога до рідного храму (З історії відродження незалежної Української Православної Церкви на Чернігівщині)» у журналі «Сіверянський літопис» (№5 за 1995 рік).- Адже, залякуючи людей бандерівцями, райкоми КПРС пробуджували тим самим природну цікавість: хто ж вони такі? Таким чином, у кожному селі та райцентрі вони забезпечили масовість зустрічаючих, якої б не змогли добитися самі організатори. Більшість людей вперше побачили український національний прапор, почули «Ще не вмерла Україна» і слово правду про Радянську імперію, її безбожну правлячу Компартію, правдиву історію України, її Церкви. Я сам був свідком, як біля Ніжина учасників походу зустрічали хлібом - сіллю, а до козацького Миколаївського собору, де правив першу за останні роки Службу Божу після закриття єпископ чернігівський і сумський Роман – українською мовою!- прийшли тисячі міщан. Вони заповнили не тільки храм, а й тісно тулилися на хорах та біля собору. У багатьох на очах були сльози». («Сіверянський літопис» № 5, 1995р., стор. 71). До речі, після походу у місцевій газеті «Під прапором Леніна» з’явились статті уже не тільки «проти» походу, але навіть і «за».
Похід, як уже згадано, очолив єпископ УАПЦ Роман (Балащук). І цим було зірвано плани комуністичної влади по розгону походу – як розповідав секретар обкому КПРС Іван Леонов, «попи поламали їх наміри». Адже коли біля залізничного вокзалу на чолі колони з хоругвами стали єпископ та священик, комуністи відступили – час був уже не той, щоб вони могли відкрито замахнутися на священнослужителів.
Ось як описав початок походу «Дзвін – 90» у компартійній «Деснянській правді» автор, що заховався за псевдонімом В.Данильченко: «21 липня чернігівці стали свідками незвичайного видовища: від площі залізничного вокзалу проспектом Жовтневої революції пройшла дивна процесія з жовто - блакитними прапорами, церковними хоругвами, гаслами на чорному тлі. А очолював цю «колону» служитель культу у чорній мантії… Якось дивно виглядало це на головному проспекті хоч і стривоженого, але ошатного, вимитого дощами Чернігова».( В.Данильченко. «По кому дзвонить «Дзвін – 90». «Деснянська правда» № 142 за 25 липня 1990 р., стор. 4).
На головній площі Чернігова пройшов мітинг – тоді вона носила ім’я Куйбишева. Владика Роман та організатори промовляли зі сходинок обласного театру. Закликали любити українську мову, вивчати правдиву історію, знати свою Церкву. Мітинг на площі автор «Деснянської правди» назвав антирадянським шабашем, «де від початку до кінця лився бруд на адресу «Руської комуністичної імперії», комуністів – «вандалів ХХ віку», російського народу – «гнобителя». Владика Роман тут визначається «основним доповідачем». (Там же).
Вперше була відслужена панахида по наказному гетьману, чернігівському полковнику Павлу Полуботку – біля його садиби, де зараз діючий храм святих мучеників князя Михайла і боярина Федора. У Батурині - кінцевій точці походу Чернігівщиною, відслужено вперше за радянських часів публічну панахиду по анафемованому Москвою гетьману Івану Мазепі. Це було на стадіоні, біля будинку військової канцелярії (будинок Кочубея), в присутності тисяч людей. Єпископ Чернігівський і Сумський Роман у співслужінні о. Володимира та хору під керуванням Лариси Куровської молив Господа оселити душу гетьмана «там, де праведні спочивають».
А ось як бачив похід у Борзні місцевий мешканець Анатолій Дворник: «…На «Дзвін- 90»приїхали священики Київського патріархату до Борзни, то місцевому благочинному МП надійшла вказівка зверху, що приїдуть католики забирати церкви наші. Так він організував загін бабусь з палицями боронити свою парафію. І вони агресивно оточили автобуси і протестували. А деякі люди стояли осторонь і з страхом спостерігали, чим воно закінчиться. У людей ще був той страх, що роками практикувався владою». («Боротьба за незалежність України у 1989- 1992 р.р.: Чернігівська крайова організація Народного руху України за перебудову», Чернігів, 2009, стор. 210).
Для боротьби з учасниками походу влада використовувала не тільки провокаторів, які намагалися зірвати мітинги, але й брехливі чутки. Так у селі Вертіївка Ніжинського району учасники походу здивувалися, не зустрівши практично жодної людини, тоді як скрізь зустрічали велелюдні, хоч і насторожені, зібрання. Виявилося, влада поширила брехню, що католики їдуть захоплювати вертіївську церкву і жителі села кинулися її захищати. Гострим було протистояння з учасниками походу у Борзні, де влада на передній край боротьби висунула активістів РПЦ, які навіть порвали спідницю Галині Нестеренко, намагаючись порвати український прапор. Проте був і кумедний випадок, коли одна з промосковських активісток таки прорвалася в розгойдуваний автобус, у якому знаходився єпископ УАПЦ Роман та побачивши його з панагією на грудях, у клобуці, налякалася і замість погроз чи якихось інших рішучих дій впала на коліна, просячи у нього благословення. Розгублений єпископ не знайшов нічого кращого, як передати їй коровай, піднесений йому раніше у селі Пальчики…
Знаменно, що перша панахида по гетьману Мазепі пройшла практично легально, з дозволу селищного голови Олександра Згурського, хоча він був членом бюро Бахмацького райкому комуністичної партії. Вже згодом, коли була незалежна Україна, один із авторів цього дослідження запитав у нього – як же так? А Олександр Згурський розповів, що дядько у нього був петлюрівським офіцером і він ніколи про це не забував… Незнищенна українська історія!"
На фото: єпископ Роман Балащук на чолі походу "Дзвін - 90". Перший зліва - координатор походу від обласного Товариства української мови імені Т.Шевченка (нині - "Просвіта") Володимир Ступак
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
