Переписування історії? Ні, - написання!

«Переписування історії» - словосполучення, яке неодноразово чув від депутатів чи журналістів, які засуджували українську політику національної пам’яті. У відповідь повторював: ми не переписуємо свою історію, ми щойно намагаємося писати її.

Написати історію України не з точки зору сусідів, а - так би мовити - від першої особи. Написати українську історію саме як історію України, а не Росії, Польщі чи ще когось.

Такий підхід не подобається тим нашим сусідам, які вже написали для нас/замість нас/без нас цю історію. Вони самі визначили наших героїв, зрадників, ключові та другорядні події.

З їхньої точки зори - наше самопізнання непотрібне і навіть шкідливе. З нашої - неминуче і необхідне.

Відкриття архівів КГБ робить можливим написання історії України «від першої особи», надаючи безліч раніше прихованих матеріалів про події нашого минулого.

І не лише - ці документи свідчать як, ким і для чого спотворювалося украінське минуле колись. Вони пояснюють як, хто і для чого намагається це робити сьогодні, звинувачуючи нас у «переписуванні».

Про сюжети інформаційної війни за минуле - незабаром в «Нотатках з «кухні переписування історії».
Фото Олександра Сенька.

Володимир В'ЯТРОВИЧ