Пам'яті мого вчителя
Власне, він був учителем усієї української України -- завдяки радіопередачам про мову його знали і на Донбасі, і в Криму, і на Слобожанщині, і на Волині. Але для мене особисто Анатолій Погрібний був ще й університетським викладачем, старшим товаришем по "Просвіті" і, звісно, земляком. Адже Анатолій Григорович Погрібний родом із села Мочалище Бобровицького району. А в останнє радянське десятиліття в Київському університеті імені Т.Шевченка викладав нам, студентам журналістики, українську літературу. І робив це майстерно -- скажімо, саме завдяки Погрібному я нормально прочитав Тичину. В школі ж його подавали до зубовного скреготу нудним, партійним і нецікавим. А тут Погрібний показав ніжну душу, залякану совєтчиною. "Від кларнета твого пофарбована дудка осталась..." -- писав про Тичину Евген Маланюк.
В університеті у нас були два викладачі, лекції яких часто закінчувалися студентськими оплесками і вставанням -- я сумніваюся чи є тепер така практика поваги. Один це -- Хмелюк, що відсидів у концтаборі і блискуче читав в університеті російську літературу, олюднюючи її. А другий -- Погрібний. Українська і російська літератури були на рівних.
Від Всеукраїнського педагогічного товариства імені Г.Ващенка я навіть медаль отримував -- сподіваюсь, що не "по блату", бо голова цього товариства Анатолій Григорович Погрібний був таки принциповою людиною. Тому й активно працював у товаристві "Просвіта". А його робота першим заступником міністра освіти лишилася не просто світлою плямою, а доброю борозною на освітянській ниві. Ех, якби нам вдалося відстояти Погрібного в міністерському кріслі, а не цього українофоба Табачника!
Сьогодні Анатолію Погрібному було б лише 70. Несправедлива хвороба забрала його в ту позамежну Україну, де українські вишиванки-хатки і вулики, де немає ні журби, ні зітхання. Вічна пам'ять Вам, Анатолію Григоровичу! Ви й звідти моліться за Україну!
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
