Пам’яті Івана Чеха
Скромність – добра, мабуть, риса, але шкідлива для українців. Ось, скажімо, і про смерть Івана Чеха ми дізналися майже випадково. Бо й сам він був дуже скромним.
Хоча йому було чим гордитися: коли настала незалежна Україна і всі волали про відсутність кадрів для професійного управління (пам’ятаю свою дискусію з цього приводу з Іваном Драчем), скромний інженер – конструктор Чернігівського радіоприладного заводу Іван Чех очолив обласне управління захисту прав споживачів. І успішно справився! Проте, відійшовши від управлінської роботи, ніколи про це й не згадував…
Як і ми не згадували, що Іван Чех був делегатом Установчого з’їзду Народного Руху – від того ж таки радіоприладного, де він був співголовою первинного осередку Руху. Член Руху, таким чином, з 1989 року. Багато хто про це знав, дивлячись на скромного немолодого чоловіка, що тримав прапора під час багатьох рухівських заходів останнє десятиліття?!
Іван Чех був учасником походу «Козацькими шляхами» - це 1991 рік. Нагадаю, що проходив цей просвітянсько – рухівський похід північними районами області з агітацією за незалежність України ще до її проголошення. Був обраний депутатом Чернігівської міської ради 1990 – 1994 років, де входив у демократичну групу «Чернігів». Але скромність не давала йому говорити про це…
А мені ще потрійно прикро, бо Іван Захарович Чех – мій земляк, з Авдіївки – а якщо точніше, то з Лузіків, які колись були окремим селом, а вже давно є частиною Авдіївки. Його мати Уляна читала псалтир над моїм батьком, а сам Іван Захарович розповів багато чого цікавого з історії села – зокрема, про бандита Васюка, що за комунії був головою сільради. А ще про маєток жукленського поміщика – ад’ютанта царя Комстадіуса, з частини брусу якого складено лузіцький клуб. Він же, попри свою арелігійність, напоумив, що авдіївська Казанська церква – наслідок русифікації, бо не могла церква в нашому селі носити назву ікони якоїсь у Казані знайденої. Виявилося, що майже атеїст Чех правий – насправді в Авдіївці, біля економії Скоропадського, була церква Різдва Христового, а трохи більше ста років тому, як вона згоріла, побудували нинішню кам’яну і за вказівкою синоду РПЦ дали назву на честь російської ікони.
Іван Захарович Чех був практичним чоловіком, але безвідмовним для українських справ. Пригадую, як він варив ворота для «Просвіти», як допомагав в облаштуванні приміщення Руху. Як землякові, допомагав і мені особисто і безкорисно – могоричем були в нас довгі розмови про село, про Україну, про Бога і віру…
Останні десяток- другий років він будував хату. Не так для себе, як для сина Арсена. Будував довго, бо Іван Захарович не заробив статків ні в управлінні обласної адміністрації, ні на заводі. Бо не крав. Він же рухівець! Я був у його будинку, коли ще тільки вимальовувалися контури маєтку – капітальний підвал, у якому можна буде вистоювати вина, продумана система обігріву (інженер же та й конструктор), та й місце гарне: і в межах міста, і на власних десяти сотках. Думаю, для Арсена Івановича Чеха та його нащадків буде цей будинок пам’ятником скромному, працьовитому і справжньому українцю Івану Захаровичу Чеху. Хай душа його оберігає цей дім від всякого лиха!
Іван Захарович Чех помер на 78-у році життя.
Фото Івана Чеха знайти було непросто - я ж кажу про скромність його. Знайдене мною - зі зборів Авдіївського земляцтва.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Хоча йому було чим гордитися: коли настала незалежна Україна і всі волали про відсутність кадрів для професійного управління (пам’ятаю свою дискусію з цього приводу з Іваном Драчем), скромний інженер – конструктор Чернігівського радіоприладного заводу Іван Чех очолив обласне управління захисту прав споживачів. І успішно справився! Проте, відійшовши від управлінської роботи, ніколи про це й не згадував…
Як і ми не згадували, що Іван Чех був делегатом Установчого з’їзду Народного Руху – від того ж таки радіоприладного, де він був співголовою первинного осередку Руху. Член Руху, таким чином, з 1989 року. Багато хто про це знав, дивлячись на скромного немолодого чоловіка, що тримав прапора під час багатьох рухівських заходів останнє десятиліття?!
Іван Чех був учасником походу «Козацькими шляхами» - це 1991 рік. Нагадаю, що проходив цей просвітянсько – рухівський похід північними районами області з агітацією за незалежність України ще до її проголошення. Був обраний депутатом Чернігівської міської ради 1990 – 1994 років, де входив у демократичну групу «Чернігів». Але скромність не давала йому говорити про це…
А мені ще потрійно прикро, бо Іван Захарович Чех – мій земляк, з Авдіївки – а якщо точніше, то з Лузіків, які колись були окремим селом, а вже давно є частиною Авдіївки. Його мати Уляна читала псалтир над моїм батьком, а сам Іван Захарович розповів багато чого цікавого з історії села – зокрема, про бандита Васюка, що за комунії був головою сільради. А ще про маєток жукленського поміщика – ад’ютанта царя Комстадіуса, з частини брусу якого складено лузіцький клуб. Він же, попри свою арелігійність, напоумив, що авдіївська Казанська церква – наслідок русифікації, бо не могла церква в нашому селі носити назву ікони якоїсь у Казані знайденої. Виявилося, що майже атеїст Чех правий – насправді в Авдіївці, біля економії Скоропадського, була церква Різдва Христового, а трохи більше ста років тому, як вона згоріла, побудували нинішню кам’яну і за вказівкою синоду РПЦ дали назву на честь російської ікони.
Іван Захарович Чех був практичним чоловіком, але безвідмовним для українських справ. Пригадую, як він варив ворота для «Просвіти», як допомагав в облаштуванні приміщення Руху. Як землякові, допомагав і мені особисто і безкорисно – могоричем були в нас довгі розмови про село, про Україну, про Бога і віру…
Останні десяток- другий років він будував хату. Не так для себе, як для сина Арсена. Будував довго, бо Іван Захарович не заробив статків ні в управлінні обласної адміністрації, ні на заводі. Бо не крав. Він же рухівець! Я був у його будинку, коли ще тільки вимальовувалися контури маєтку – капітальний підвал, у якому можна буде вистоювати вина, продумана система обігріву (інженер же та й конструктор), та й місце гарне: і в межах міста, і на власних десяти сотках. Думаю, для Арсена Івановича Чеха та його нащадків буде цей будинок пам’ятником скромному, працьовитому і справжньому українцю Івану Захаровичу Чеху. Хай душа його оберігає цей дім від всякого лиха!
Іван Захарович Чех помер на 78-у році життя.
Фото Івана Чеха знайти було непросто - я ж кажу про скромність його. Знайдене мною - зі зборів Авдіївського земляцтва.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |