Пам'яті Дмитра Капранова

У Києві 2000-х, на які припали мої пізні шкільні та студентські роки, українська книжка була доволі рідкісним явищем. В основному українською були підручники. За усім цікавим треба було їхати на Петрівку, де все було російською, окрім підручників. Майже все.

Оце «майже» забезпечувалося значною мірою братами Капрановими та їхнім видавництвом «Зелений пес», яке друкувало багато класних книжок — і принципово лише українською. Хоч тодішній окупований московщиною ринок «диктував» зовсім інше, а саме повну русифікацію, але братам було байдуже — і вони вкладалися в українську справу.

За останні два десятиліття неможливо було уявити будь-який вагомий український культурний, фестивальний, політичний захід без дієвої участі братів Капранових, включно з двома Майданами.

Коли настала епоха ютюбу, люди друкованого слова брати Капранови не лише не опинилися осторонь, а одними з перших почали формувати український його сегмент своїм каналом імені Т.Г. Шевченка.

Не лише декларувати любов до України, а створювати потужні українські проекти, впливати на маси, і водночас все це робити круто, сучасно і з фірмовим гумором — у цьому суть братів Капранових.

Дуже сумно, що Дмитра Капранова вже немає з нами. І що відтепер треба звикати до того, що лишився лише один брат Капранов, яких ніхто ніколи не розділяв і сприймав як одну велику особистість.

Вічна памʼять Дмитру і подяка за все.
Віталію та всім рідним — мої співчуття.

Андрій ІЛЛЄНКО