Падіння Надії Савченко

Надія Савченко поїхала за кордон як рупор путінської пропаганди - наприклад, заявила, що надання Україні зброї могло привести до третьої світової війни, а з колаборантами треба зустрічатися і приймати як своїх, бо вони один народ з нами. Це Захарченко і Плотницький - один народ із Андрієм Супруненком з Перелюба Корюківського району, що його сьогодні ховають?

В "Газеті по-українськи" - стриманий коментар щодо виступів Надії Савченко

-- Інтерв'ю Надії Савченко Deutsche Welle - це метафоричне підтвердження фрази "Так минає слава світу". Це схоже на кошмар зустрічі з кумиром в реальності. Так буває. Поважаєш людину, рівняєшся на неї, мариш хоча б віддалено наблизитись до її сили і розуму "коли виростеш". А потім зустрічаєш її і бачиш, як та пускає бульбашки старого маразматика або пихатого фанфарона. Прикро. Відчуття зради.

Здавалося б, репутація побудована на безкомпромісній боротьбі руйнується готовністю до компромісів з ворогом зі згодою розвитку ситуації саме за його сценарієм. Пропозиція поетапного скасування санкцій проти Росії, прямі переговори України і ОРДЛО, що звучить із вуст одного з найвідоміших в'язнів Путіна, шкодить позиції України більше, ніж усі вмовляння "примирителів" разом узятих.

Суть у тому, що Савченко не перестала бути героїнею. На героїв люди зазвичай проектують свої якості, які бояться, або не сміють в собі визнати.

Коли вона голодувала, боролася, готова була вмерти за Україну і називала Путіна терористом і вбивцею - вона була частиною нашої боротьби. А сьогодні вона героїня всіх тих, хто тоді, дивлячись на її боротьбу за ґратами, говорив: вона "божевільна майданута", "бандерівка", "по телевізору ж показали", "при чому тут Путін і Росія", і "чого вона поперлась на Донбас?". Тепер вона їхня героїня. Вона з ними бореться за мир, вона за посмішки і розмови по душам, проти "безглуздої війни, вигідної лише олігархам". Ця історія не про Савченко, а про нас і "їх".

"Так минає слава світу". Так тьмяніє репутація героя і приходить електоральна підтримка політика-популіста. Ну що ж. Кожному своє.