Олексій Ануля, "Jingle bellZ"
Сьогодні святкує день народження Олексій Ануля — воїн Збройних Сил України, учасник оборони Чернігівської області під час російського вторгнення в Україну, що вижив у роcійському полоні, де пробув майже десять місяців, з яких 130 днів провів у карцері. Цього року в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Зі» вийшла книга Ануля Олексій «Jingle bellZ».
Це перше видання книжки в Україні. Максимально відвертий документальний щоденник про війну та моторошні реалії полону, про дивом пережиті події і про людей, які ці події формують. Це особиста історія Олексія Анулі про 10 місяців у російському полоні та водночас нагадування світові: тисячі українців досі не вдома, і за їхнє звільнення потрібно боротися щодня. Олексій присвятив її побратимам, які не повернулися з полону живими. І батькові, який загинув, обороняючи Чернігівщину.
«Я отримував багато відгуків, що книга не демотивує людей, а навпаки — повертає їм смак до життя. Бо приходить усвідомлення того, наскільки мало потрібно для щастя. Я хотів, щоб люди об'єднувалися. Книга дає їм поштовх до рефлексії, емпатії».
До 24 лютого Ануля Олексій був чемпіоном України з кікбоксингу і бодіґардом — охороняв засновника WhatsApp і сина прем'єр-міністра Лівії. На третій день вторгнення пішов добровольцем у ЗСУ разом із батьком Юрієм, 57-річним колишнім військовим. Їх скерували в різні підрозділи, але обох відправили в Лукашівку під Черніговом. Олексій отримав поранення, а його батько Юрій вивів із оточення 46 людей — і повернувся прикривати відступ. Підбивши кілька танків, Юрій із шістьма побратимами потрапив у полон. Очевидці розповіли: їх катували, а потім спалили живцем у місцевій церкві.
Олексій вижив і провів десять безкінечно довгих місяців у російському полоні. Навіть будучи на межі між життям і смертю, він писав вірші. Деякі з них увійшли в книгу і вціліли разом з ним. А коли вже на свободі сів писати щоденник, то навмисно голодував і мерз — щоб пригадати кожну дрібницю, щоб не помʼякшити, щоб зафіксувати кожен воєнний злочин і вибороти справедливий суд над кривдниками.
«Любов — це не померти заради когось, а вижити за будь-яку ціну». Ці слова Олексій Ануля почув від батька на початку повномасштабного вторгнення, — і саме вони допомагали йому триматися.
Сьогодні Олексій виступає на сесіях Ради ООН з прав людини, на форумі в Давосі, зустрічається з лідерами держав — і говорить про тортури, які прямо зараз тривають у російських тюрмах.
На обкладинці книги символічно зображена рука, що стискає дві тонкі травинки. Олексій Ануля розповідає, що в липні вони разом зі співкамерником Борисом зірвали їх під час короткої прогулянки у дворі колонії суворого режиму. «Аромат трави нагадав нам, що за бетонними стінами існує інше життя», — цей простий спогад став для них джерелом сили й допоміг витримати випробування. Автор вірить, що після прочитання книги кожна людина по-іншому подивиться на світ: помітить, наскільки зелена трава довкола, і навчиться радіти життю щиро, по-дитячому, знаходячи сенс у кожній, навіть найменшій дрібниці.
Видавництво "Абабагаламага"
Це перше видання книжки в Україні. Максимально відвертий документальний щоденник про війну та моторошні реалії полону, про дивом пережиті події і про людей, які ці події формують. Це особиста історія Олексія Анулі про 10 місяців у російському полоні та водночас нагадування світові: тисячі українців досі не вдома, і за їхнє звільнення потрібно боротися щодня. Олексій присвятив її побратимам, які не повернулися з полону живими. І батькові, який загинув, обороняючи Чернігівщину.
«Я отримував багато відгуків, що книга не демотивує людей, а навпаки — повертає їм смак до життя. Бо приходить усвідомлення того, наскільки мало потрібно для щастя. Я хотів, щоб люди об'єднувалися. Книга дає їм поштовх до рефлексії, емпатії».
До 24 лютого Ануля Олексій був чемпіоном України з кікбоксингу і бодіґардом — охороняв засновника WhatsApp і сина прем'єр-міністра Лівії. На третій день вторгнення пішов добровольцем у ЗСУ разом із батьком Юрієм, 57-річним колишнім військовим. Їх скерували в різні підрозділи, але обох відправили в Лукашівку під Черніговом. Олексій отримав поранення, а його батько Юрій вивів із оточення 46 людей — і повернувся прикривати відступ. Підбивши кілька танків, Юрій із шістьма побратимами потрапив у полон. Очевидці розповіли: їх катували, а потім спалили живцем у місцевій церкві.
Олексій вижив і провів десять безкінечно довгих місяців у російському полоні. Навіть будучи на межі між життям і смертю, він писав вірші. Деякі з них увійшли в книгу і вціліли разом з ним. А коли вже на свободі сів писати щоденник, то навмисно голодував і мерз — щоб пригадати кожну дрібницю, щоб не помʼякшити, щоб зафіксувати кожен воєнний злочин і вибороти справедливий суд над кривдниками.
«Любов — це не померти заради когось, а вижити за будь-яку ціну». Ці слова Олексій Ануля почув від батька на початку повномасштабного вторгнення, — і саме вони допомагали йому триматися.
Сьогодні Олексій виступає на сесіях Ради ООН з прав людини, на форумі в Давосі, зустрічається з лідерами держав — і говорить про тортури, які прямо зараз тривають у російських тюрмах.
На обкладинці книги символічно зображена рука, що стискає дві тонкі травинки. Олексій Ануля розповідає, що в липні вони разом зі співкамерником Борисом зірвали їх під час короткої прогулянки у дворі колонії суворого режиму. «Аромат трави нагадав нам, що за бетонними стінами існує інше життя», — цей простий спогад став для них джерелом сили й допоміг витримати випробування. Автор вірить, що після прочитання книги кожна людина по-іншому подивиться на світ: помітить, наскільки зелена трава довкола, і навчиться радіти життю щиро, по-дитячому, знаходячи сенс у кожній, навіть найменшій дрібниці.
Видавництво "Абабагаламага"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |