Олександр Невський -- міф, розвінчаний Катериною Другою
Російська імператриця Катерина ІІ у своїх "Роздумах про проект історії Росії" так описує монголо-татарську навалу 1237 року: "За місяць були взяті 15 міст на Волзі та Оці. Святий Олександр Невський не міг бути захисником, бо щойно народився. Йому було не більше 5-6 років". Утім за офіційною російською версією Олександр народився 1221 року. У 19-річному віці розбив на Неві військо шведського ярла (вождя) Біргера, за що отримав прізвисько "Невський", а за два роки у битві на Чудському озері – війська естів та лівонських рицарів.
У 1252 році отримав з рук хана Батия ярлик на великокнязівський стіл у Володимирі на Клязьмі. На пропозицію папи римського Інокентія ІV прийняти королівську корону й повернути зброю проти поневолювачів відповів відмовою. Все життя зберігав вірність Золотій Орді. Помер у 1263 році в Городці на Волзі.
Між тим у справжній біографії Олександра героїчного мало. Його батько Ярослав Всеволодович під час навали у 1240-х не чинив опору монголам і здався на їхню милість. За це отримав ярлик на князювання у Володимирі-Залеському. Однак цього завойовникам було мало. В заручники в Орду управитель нового улусу імперії віддав старшого сина – спадкоємця трону. Князь Ярослав послав до Батия сина Олександра. Невський цілком скористався зі свого шансу.
"У стародавніх монголів існував зворушливий звичай братання на крові. Хлопчики або юнаки різали вени, змішували кров із кобилячим молоком, випивали й ставали андами (побратимами). Таке побратимство вважалося міцнішим, ніж родинне, – пише російський історик Лев Гумільов. – Цей звичай використав Олександр, побратавшись в Орді із сином Батия Сартаком".
Посол папи римського Плано Карпіні стверджував, що зустрічав у ставці Батия сина князя Ярослава. Судячи з усього, Олександр майже безвиїзно перебував в Орді з 1238 по 1252 рік. Тож участі в приписуваних йому битвах брати не міг.
Сама "битва" на Неві сталася 15 липня 1240 року. Участь у ній з обох боків взяли 300 воїнів. Новгородці втратили 20 бійців убитими. Шведи нікуди не відступили. Дочекавшись ночі, вони поховали убитих і після цього відпливли.
У шведській "Хроніці Еріка" про цю битву взагалі не згадується. Її цілком можна назвати прикордонною бійкою.
Ніяких наслідків вона не мала: і після битви шведи продовжували висаджуватися на узбережжі південно-східної Прибалтики.
Багато суперечностей і щодо Льодового побоїща на Чудському озері. Деякі давньоруські літописи її зовсім не згадують. Інші стверджують, що загинуло 400 німців і "чуді без числа". Натомість лівонські хроніки говорять про 20 загиблих і 6 полонених рицарів. Німці нарікають на чисельну перевагу новгородців. Мовляв, на кожного рицаря припадало 60 ворогів. Російські історики замовчували, що на на боці німців воювали 200 жителів Пскова. Так вони боролися проти свого постійного ворога – Новгорода.
Великим князем Володимирським Олександр теж став за загадкових обставин. Після смерті батька ярлик на князювання отримав не старший син Ярослава, а молодший – Андрій. Він почав домовлятися із Данилом Галицьким про спільний виступ проти татар. Своїми задумами Андрій поділився із братом.
Майже відразу монголи довідалися про змову. Скептики кажуть, що Олександр "здав" брата. Проти Андрія було послане військо нойона Неврюя, а проти Данила – орда Куремси. Війська володимирського князя були розбиті, а сам він утік у Швецію. Великим князем став Олександр.
За 5 років татари провели в своїх улусах перепис населення. На кожного жителя наклали величезну данину.
Ось що зафіксував той же Плано Карпіні: "За своїм звичаєм, перелічили, наказуючи, щоб кожен, як малий, так і великий, навіть одноденна дитина, чи бідняк, чи багач, платив таку данину, а саме, щоб він давав одну шкуру ведмедя, одного чорного бобра, одного чорного соболя, одну чорну шкуру дохорі, і одну чорну лисячу шкуру. А кожного, хто не дасть цього, слід відвести до Татар, і він ставав їхнім рабом".
Зрозуміло, що місцеві жителі, як могли, опиралися перепису. Захищати переписувачів від розлюченого населення взявся Олександр Невський. Він не міг повністю покладатися на своє військо, тому викликав військову допомогу із Орди.
За кілька років ханський намісник Улавчій послав Олександра переписати населення в Новгороді. Городяни вчинили спротив. Розлючений Олександр стратив багатьох, "без милосердя", наказавши деяких осліпити, а іншим відрізати носи.
У 1262 році в містах Володимирського улусу сталося повстання. Місцеві вирізали багато ханських баскаків. Невський придушив виступ співвітчизників і поїхав з дарами задобрювати хана. Однак в Орді його не простили. Оскільки проливати кров чингісидів не дозволяла Яса – закон імперії. Знайшли інший спосіб - Олександра отруїли. Він помер, повертаючись із Орди.
Возвеличувати князя першою почала православна церква.
Найбільш суттєвий поворот російської громадської думки на користь Олександра стався на початку XVІІІ століття. Приводом для цього стало співпадіння поля Невської битви з місцем, яке вибрав Петро І для побудови нової столиці. В 1724 році за безпосередньої участі Петра мощі Олександра Невського були перенесені з Володимира до Петербургу. Згодом імператриця Єлизавета помістила їх у срібну раку.
Новий сплеск популярності Олександра Невського стався під час війни. За кілька років до її початку режисер Сергій Ейзенштейн зняв однойменний фільм з актором Миколою Черкасовим у головній ролі.
Юрій СТРИГУН , Gazeta.ua
| Читайте також |
| Коментарі (4) |
|
| |
