Новий рік і Різдво -- На Мангупі

Вже кілька років підряд спеціальний кореспондент газети "Сіверщина", автор книг "Автостопом на край світу" та "Північна одіссея" Олександр Волощук зустрічає Новий рік та Різдво в Криму. І в цьому б не було нічого особливого, якби це просто в Криму, а не на плато Мангуп. У тиші гір, з компанією таких же захоплених людей, як і сам мандрівник.

"Не зміг бути на Мангупі тільки під час подорожі, коли на новоріччя перебував у Дагестані", -- розповідає Олександр Волощук. Там його звали Іскандером і пропонували постріляти, знайти наречену та й взагалі залишитися там жити.

Мангуп Олександр Волощук вважає райським місцем на землі -- хоча він обійшов сотні міст і тисячі прекрасних місць, але Мангуп є для нього і особистим раєм. На цьому плато давно розмущвалось християнське князівство, жорстоко знищене мусульманами. Зараз живуть люди, що тікають від цивілізації та намічається відновлення православного монастиря.

Олександр Волощук під час подорожі до Криму зустрівся з головним редактором газети "Кримська світлиця" Віктором Качулою, якому передав сувеніри від "Сіверщини".

Довідка з "Вікіпедії". Висота гори над рівнем моря 584 м. Мангупське плато закінчується скелястими обривами (до 70 м.), північний схил прорізаний трьома ярами: Капу- дере ("капу" - вхід, брама; "дере" - яр), Гама- дере (Банний яр), Табана-дере (Шкіряний яр). Між ярами - чотири миси: Тешклі-бурун (Дірявий мис), він порізаний печерами; Єллі або Еллі-бурун (Вітряний або - Еллінський мис); Чуфут-Чоарган-бурун (мис заклику іудеїв або караїмів) і мис Чамни-бурун - (Сосновий мис). Мангуп відносять до так званих печерних міст.

Сама природа створила мис Теклі-Бурун у вигляді бастіону. Людям залишилось тільки відокремити цей вузький, обмежений прірвами стрімчак оборонною стіною, довжина якої сягає 102 м, а товщина – 2,8 м. По периметру мису тягнуться численні підземні споруди, більшість яких використовували в якості військових казематів, вигідно розташованих для знищення неприятеля зверху.

На території мису помітні сліди вирубок вапняку для мурування стін. Тут знаходилась дозорна вежа й печерні каземати, що охороняли підступи до головних воріт Мангупа. У підвалини вежі ведуть сходи, які виводять у простору підземну камеру, передня стіна якої зруйнована й утворює великий отвір, що послужив назві мису: “теклі” означає “дірявий”. З печери ще одні сходи ведуть до в’язниці – великої підземної камери з опорним стовпом для підтримання покрівлі.

На кам’янистій поверхні мису видно велику кількість вироблених у скелях споруд для збирання води, для віджиму винограду, а також склепів і часовень. Цікавою гірничою виробкою є споруджена у вапнякових породах вертикальна шахта глибиною 23,6 м, яка поєднувала водоносну щілину й природний грот-накопитель . Привертає увагу печерна церква Мангупа. Природний грот перед храмом використовували в якості двору, навпроти розміщувалися споруджені в скелі келії монахів і настоятеля. З церкви починався потайний хід, що виводив з міста в долину. Навіть дорога в місто вирублена в породах гірського плато. Окрім печерних споруд, на території мису знаходились наземні будівлі, які розпізнаються в рельєфі гґрунту й окремих залишках стін.

До найбільших наземних споруд Мангупа належать цитадель, храм на честь св. Костянтина та Олени, який був споруджений у VI ст. та перебудований у XIV ст. (розміри 31,5 на 26 м), а також палац останніх володарів князівства Феодоро (XIV-XV ст.). На жаль, збереглися тільки невеликі рештки колись величних будівель.

Слід відзначити тісний взаємний зв’язок між поверхневими й підземними об’єктами міста, який простежується через функціональне доповнення одне одного, спільні архітектурні елементи, будівельні матеріали, технологічні засоби.