Ніхто не сховається

Їхав учора в таксі. Таксист на скромній синій "шкоді". Я ще ніколи в житті так довго не хотів виходити з машини. Їхати мені було хвилин 7. Але за ці сім хвилин ми з ним мали такий діалог, ніби я не просто якогось свого давнього друга зустрів, а рідну душу.

Мабуть, це вже інші таксисти в нас почалися. Не ті, що були колись - герої чорнушних історій і анекдотів.
Ми за ці 7 хвилин обговорили, здається, все, що відбулося від 24.02. Це було таке собі танго "Смерть ворогам" з елементами оперативного дайджесту. Молодий (30-35), розумний, тактовний. Те, що він україномовний, мене не вразило і не здивувало. Кінець розмови був такий.

- Оце, - кажу, - як наші Херсон визволять, то кцпстн посипеться.
- Ех, знали би ви, як мені цього хочеться... - каже він. - Я звідти. З Генічеська. Мрію туди повернутися і знайти кожного колаборанта, які ще там на той момент залишаться. Я їх усіх поіменно знаю. Ніхто не сховається.

Він так це спокійно сказав, що я йому повірив. Ніхто не сховається.

Андрій БОНДАР