Ніч на Андрея

Саме на Андрея. З літерою "е". То була одна з найцікавіших ночей на початку зими. Якщо хурделило, або дуріли вітри, то дорослі казали, що Щезби так хоче зробити комусь збитки, аж крутить хвостом. Якщо вечір переповнювала тиша, то дорослі підозріло перешіптувалися, що Щезби десь притаївся і чекає нагоди зробити збитки.

- Він десь зара вигулькне, - резюмував нанашко Шеремета у гурті чоловіків, який збирався біля нашої хвіртки. Люди старалися розмовляти у половину голоса, тому ми могли чути лише уривки фраз або, як гучно порипував під їх чоботами і валянками сніг.

Будь-який зі станів Щезби стимулював зігрітися. тобто випити. І вуйко Янко відправлявся до комори. Після короткої перепалки з вуйною, яка відбувалися у стилі ніби хтось різко скручував і підкручував голос, вуйко виходив з великою бутлею самогонки, а за хвилю вуйна виносила до лавки тарелі з хлібом, солониною, цибулею. хтось приносив слоїк зі смальцем, хтось - зі шкварками, чиясь дружина прибігала з тарелем квашеної капусти, тут же якісь жилаві руки прямо на лавці, лише змівши сніг, нарізали вуджену підчеревину, інші пальці нетерпляче лупали ковбасу, розкладаючи пахучі часником шматки прямо на снігу.

Всі були сусідами і могли запросто запросити одні-одних у гості, але це застілля мусіли споглядати зірки, жмурячись від реготу, який виривався з масних ротів разом з клубами пару.

Бо то була ніч збитків. Дорослі мали синів і прекрасно знали, що у призначених хатах вже збираються ватаги збитошників. Традиційно найбільше потерпали ті, хто мав доньок, але під роздачу потрапляли всі. Навіть помешкання стареньких.

Тому, щоби убезпечити себе від візиту збитошників, пиячили дуже і дуже довго. Бувало, що дружини виносили якусь піджарену печінку або терті пляцки, які ще бризкали жиром з бульок, витоптаний сніг під ногами більше не рипів, зірки стомлено скляніли, навіть пар з вихолоджених шлунків виходив з рота менший.

Зрештою, мороз втома та горілка ламали найстійкіших. Але ці вистоювання мали більше ритуального, ніж практичного. Бо за мого дитинства не було жодного Андрея без возу або саней на даху автобусної зупинки. Вони могли простояти пару днів, вказуючи дишлом на Франківськ, ніби танки на постаментах вказували на Берлін.

У самому Франківську ці звички розмаху не отримали. максимум, що могли ми зробити, то прив'язати хлопавку до ручки дверей сусідів, де були дівчата, натиснути дзвінок і втекти. Вони відчиняли двері і хлопавка вибухала.
Ніч на Андрея. По-іншому і не могло бути...

Оповів Олег УЩЕНКО