Невицвіла хустка тітки Наді

Іван – наймолодший з трьох синів дядька Миколая і тітки Наді, що вже царствують там, де нема ні журби, ні зітхання.

Найстарший живе на півдні України і авдіївська та шаболтасівська рідня його бачила вряди- годи. Середульший кріпко отаборився на сусідній з батьками вулиці. А Іван, як і чимало з нашого приновгородського краю, що через ту залізницю Новгород- Сіверський Москва викачувалися – висмоктувалися до Кацапщини, виїхав після школи. Правда, багато, як і Іван, осідали недалеко – хто на Брянщині, хто на Смоленщині. К приміру, дві мої однокласниці живуть аж у смолян і бояться бандерівців та кривавого «Правого сектору»...

Іван же там одружився на росіянці, вродили сина і – вернувся додому. Щось не склеїлося з його «подругою жизні» і Йван став хазяйнувати на батьківському подвір’ї. Все розказував, як хоче поставити баньку, бо як це так – митися в балії?! Зрештою, поставив на воротях …левів. Ті диковинні звірі на низькуватих з висоти траси старих, дерев’яних шулах і виглядають дивакувато. Іван ними хвалиться.

Баньку він так і не поставив, а батьки за природнім законом відійшли за межу. Івана ж треба часто шукати в генделику. Продавчиня, коли ми шукали його, з сільською, нерозтраченою жалісливістю казала - виправдовувала: «Як не п’є – так і чоловік же ловкий…».

У його братової випитали, що колишня дружина Івана раз на рік приїздила (до війни) провідати колишнього чоловіка чи похвастатися формою якоїсь російської поліційної служби. А син відвоював у російській армії та й десь нудить московським світом. Чужий він, видать, для батька…

У дворі вразила жіноча, незнищенної синьої фарби хустка, припнута до проводу через двір. Вже подумав, що таки якась жіночка до Івана прибилася – та де там, Іван похвалився з незрозумілою гордістю: «Як мати померла – так і не знімаю!». Хвалився й мотоциклом батьковим – мовляв, не пропив. Та дві пляшки пива в нас попросив.

Хустка тітки Наді так і не вицвіла. Синя, яскрава, заклична, протестна.

Василь ЧЕПУРНИЙ