Непомітні лауреати, або Бідний Коцюбинський!
Премію Михайла Коцюбинського присуджено непомітно. Ні обговорення реального, ні висування конкурентного. Бо минулорічний скандал нівелював повагу до журі і премії. Нагадаємо, що тоді премія в галузі журналістики була «через коліно» присуджена Віталю Леусу замість Олени Кияшко. Письменнику замість журналістки. В галузі журналістики. Так як і раніше – скажімо, козелецькому літературу Івану Шевченку, який до журналістики взагалі не мав жодної притичини. Народилися чутки, що 5 тисяч премії розподіляються між ключовими гравцями журі… Тож цього року поступили простіше – премію для журналістів ліквідували взагалі. Нічого мутити ряску письменницького «міжсобойчика».
Хто ж лауреати? Михайло Шевченко з Києва – поет, за збірки двохрічної давності. Але так уже прийнято – одну премію віддавати киянам.
Олексій Брик, якого в молодості Максим Рильський не пустив в літературу. Тепер же він чи не щороку видає по книжці, які буває важко дочитати до кінця. Цікаво, що на антиукраїнську його книгу «А дерева мовчали» колеги понаписували позитивні рецензії – не прочитали, певно. А про гидку сексуальними вивихами «Шоколадку» взагалі промовчали. Бідний Михайло Михайлович з його інтелігентністю та пієтетом до слова!
Заслужено відзначено плетиво есе Лілії Бондаревич –Черненко «Ми всі – подорожні». Це дійсно література. Там є над чим подумати і є чим помилуватися. Приємно, що «Сіверщина» практично першою дала дорогу Лілії Бондаревич-Черненко, надрукувавши свого часу першу в області білоруську збірку «Красавік кахання».
Подружжя Нахліків зі Львова отримали премію за дослідження про Пантелеймона Куліша – річ наукова, але захоплююча, бо наш класик рідко яку спідницю минав. А Леоніду Глібову практично сім»ю розбив.
Чернігівський народний хор під орудою Володимира Коцура чітко тримається традиційної лінії, за що й має шану.
СІВЕРЯНИН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |