Неоднозначний Коцюбинський: позашлюбна любов класика

Щойно у київському видавництві "Критика" побачила світ книга листів Михайла Коцюбинського до Аплаксіної. Історія, що старанно приховувалася і ретушувалася родичами класика, давно відома в літературознавчому середовищі. Тепер же -- і широкій публіці.
"Про листовний роман Михайла Коцюбинського та Олександри Аплаксіної було відомо давно, -- пише Ярослав Поліщук на сайт "Літакцент" ( http://litakcent.com/2010/02/26/demaskovana-pryvatnist-klasyka.html), -- але говорилося про нього нечасто, здебільшого не привселюдно, та й серед утаємниченого кола. Адже офіційний, радянський образ письменника – «революціонера-демократа» й «друга пролетаріату» – був показово-взірцевим, тож його старанно дистилювали, звільняючи від усяких біографічних подробиць, які могли би кинути тінь на класика. Що вже й казати про любовний роман!"

"Входили в гру й родинні амбіції та образи. Особливо – з боку доньки письменника, Ірини Коцюбинської, яка тривалий час очолювала меморіальний музей свого батька в Чернігові: на її переконання, історія цих стосунків компрометувала родину, зокрема пам’ять матері, Віри Дейші-Коцюбинської".

"Письменники – люди особливі, котрі нерідко живуть власними ілюзіями, вперто плекаючи вимріяні ідеали: то гірко розчаровуючись у них, то знову снуючи ідилічні візії. Михайло Коцюбинський – один із таких щасливців-нещасних, і це з усією очевидністю доводить повна публікація його приватних листів до Олександри Аплаксіної. Можна по-різному ставитися до цього «віртуального роману», який реалізувався головно в листах та коротких зустрічах. Адже до інтимного зближення закоханих справа таки не дійшла. Причому, гадаємо, не так через зовнішні перепони (родинний статус самого письменника, плітки в місті через його «службовий роман» з молодою співробітницею відділу статистичного бюро, що його тоді очолював М. М. Коцюбинський; урешті, родинний конфлікт 1907-1908 років, мотивований цим прихованим зв’язком). Радше – через вишукану культуру взаємин та культуру моральних табу, які кожна сторона ретельно пильнувала. Можна закидати новелістові дворушництво чи непослідовність поглядів, як це робила С. Павличко. У листах знайдемо чимало цікавих деталей, які ще потребують ґрунтовних коментарів, а нерідко й дискусій. Їх риторика, певна річ, є даниною часові й звичаям: нерідко сам Коцюбинський, зізнаймося щиро, вдається до ритуалів та етикету, характерних для міщанських смаків, які він так гостро оскаржував у новелах цього періоду. Однак хто ризикне твердити: коли б не було цього віртуального роману, цієї самоомани, цих сповідальних стосунків, чи не зубожіла б тоді творчість Михайла Коцюбинського, чи не втратила б вона щось дуже істотне, що зраджує щирість та глибину почувань письменника? І чи зміг би цей автор так блискуче самореалізуватись у творчості останніх років свого життя?" -- пише Ярослав Поліщук.