"Не зі світу цього..."
Поету- шістдесятнику, політв'язню Миколі Клочку сьогодні- 90 років, а про нього навіть не всі довідники знають - принаймні, день народження ряд із них не знає... Бо він таким і був: малопомітним. Хоча його доля нагадує долю Тодося Осьмачки - той теж був переслідуваним комуністичною окупаційною владою і закінчив життя з манією переслідування. Проте Осьмачка був у США і там здобувся на увагу і належний для його стану побут, а Микола Клочко так до кінця своїх днів і мандрував по світу, ніде надовго не осідаючи...
Валерій Шевчук, що його знав і вдома приймав, писав: "Цей поет- шістдесятник належить до тих людей, про яких кажуть "не зі світу цього", своєрідна людина - тінь, що блукала цим світом, не могши загріти місця, аж урешті повернулася до рідного села й там осіла".
Для Валерія Шевчука Микола Клочко став прототипом героя повісті "Картини на провінційному тлі".
Родом він із Парафіївки на Ічнянщині і вчителював довго по різних селах південної Чернігівщини, ніде надовго не затримуючись. Коли йому було 18 років комуністи засудили його, студента гірничого технікуму, до 25 років тюрми та концтабору - більше, ніж він прожив. За що? За те, що малював карти майбутньої незалежної України і вів про це розмови з однокурниками. Це був ще сталінський 1952 рік! Щоправда, після смерті рябого тирана строк йому спершу скоротили, а 1956 року взагалі випустили.
Микола Клочко поїхав на Донбас, де з тавром зека було легше заховатися серед всесоюзного наброду. Проте 1961 року зумів поступити на філологічний факультет Київського університету імені Т.Шевченка.
Від життя він хотів небагато:
"Хай буду я вдоволений
Шматком твердого хліба
З тугою цибулиною
І з кухлем води ключової:
Дай життя мені непомітне".
Так і виговорив собі - про нього мало хто знає. Вірші друкувалися десь по газетах погублені. Хоча все ж у Ніжині, у друкарні "Аспект- Поліграф" таки вийшла його збірочка під непретензійною назвою "Настрої". Це було 2005 року, а він помер 2019.
Василь ЧЕПУРНИЙ
PS Пригадую, до редакції "Сіверщини" Микола Клочко надсилав свої афоризми і ми їх друкували, а ось поезій від нього не пам'ятаю...
Валерій Шевчук, що його знав і вдома приймав, писав: "Цей поет- шістдесятник належить до тих людей, про яких кажуть "не зі світу цього", своєрідна людина - тінь, що блукала цим світом, не могши загріти місця, аж урешті повернулася до рідного села й там осіла".
Для Валерія Шевчука Микола Клочко став прототипом героя повісті "Картини на провінційному тлі".
Родом він із Парафіївки на Ічнянщині і вчителював довго по різних селах південної Чернігівщини, ніде надовго не затримуючись. Коли йому було 18 років комуністи засудили його, студента гірничого технікуму, до 25 років тюрми та концтабору - більше, ніж він прожив. За що? За те, що малював карти майбутньої незалежної України і вів про це розмови з однокурниками. Це був ще сталінський 1952 рік! Щоправда, після смерті рябого тирана строк йому спершу скоротили, а 1956 року взагалі випустили.
Микола Клочко поїхав на Донбас, де з тавром зека було легше заховатися серед всесоюзного наброду. Проте 1961 року зумів поступити на філологічний факультет Київського університету імені Т.Шевченка.
Від життя він хотів небагато:
"Хай буду я вдоволений
Шматком твердого хліба
З тугою цибулиною
І з кухлем води ключової:
Дай життя мені непомітне".
Так і виговорив собі - про нього мало хто знає. Вірші друкувалися десь по газетах погублені. Хоча все ж у Ніжині, у друкарні "Аспект- Поліграф" таки вийшла його збірочка під непретензійною назвою "Настрої". Це було 2005 року, а він помер 2019.
Василь ЧЕПУРНИЙ
PS Пригадую, до редакції "Сіверщини" Микола Клочко надсилав свої афоризми і ми їх друкували, а ось поезій від нього не пам'ятаю...
| Читайте також |
| Коментарі (0) |