«Не захоплюйтесь каліченням людей!»

У засніженому січнево-туманному Петербурзі 1837 року у муках помирав поет Олександр Пушкін від смертельної рани, яка дісталась йому внаслідок дуелі. На запрошення Миколи Федоровича Арендта, який керував лікуванням Олександра Сергійовича, до квартир и пораненого поета один за одним прибували для консиліуму лікарі : Іван Спаський, Володимир Даль, Христиан Саломон, Ілля Буяльський. Але, як виявилось, всі намагання виправити критичне становище пораненого були занадто запізнілими. Згодом у смерті Пушкіна звинуватять Миколу Арендта, який буцімто не був впевнений у собі і не врятував російського генія. А Микола Іванович Пирогов у своєму «Щоденнику старого лікаря» напише: «Арендт не отримав серйозної наукової освіти, і думка його завжди залишалась на поверхні».

Чи думав так Ілля Васильович Буяльський, коли слухав Арендта, оглядаючи вмираючого поета, невідомо. Проте він відчув, що власний досвід лікаря у даній ситуації не помічник. Хоча Буяльський був вихованцем Петербурзької медико-хірургічної академії і талановитим представником двох перших у Росії провідних наукових шкіл : хірургічної — Івана Федоровича Буша та анатомічної — Петра Андрійовича Загорського , уродженця Понорниці на Коропщині. Тим більше, що в практиці Іллі Васильовича було безліч складних випадків, з яких він виходив переможцем. Один з них описаний популярним і модним радянським прозаїком сімдесятих років минулого століття Валентином Пікулем в історичній мініатюрі «Добрый скальпель Буяльского»: «Случилось это в 1833 году; занятия в лицее [тут свого часу навчався Пушкін — Л.С.] кончились, и мальчики резвились. При этом один из них подшутил над другим «самым неразумным и безжалостным» образом. Когда двенадцатилетний Алеша Воейков садился на скамью, он «подставил ему стоймя палочку из слоновой кости»; палочка, длиною с указку, переломилась, и, «когда, сей несчастный ребенок, от сильной боли соскочил», то при сокращении седалищных мышц палочка сама по себе вошла в глубь его тела, словно шпага, разрывая внутренние ткани ребенка... Глупая забава грозила смертельным исходом». Директор ліцею генерал Гольтгойєр перелякався і наказав викликати до постраждалого хлопчика лейб-хірурга Миколу Арендта. Коли він прийшов у лазарет, Олексій Воєйков не міг вже зігнути ногу. Арендт оглянув його, позітхав і нарешті сказав, що потрібен консиліум. «Пришли из царского дворца другие врачи, — пише Пікуль , — крутили Воейкова так и сяк, пытались прощупать палочку в его теле, но им это не удавалось». На третій день хірурги послали карету за Буяльським. Приїхав Ілля Васильович, а лейб-хірурги відмовились бути асистентами складної операції, боячись відповідальності. Тоді Буяльський наказав генералу Гольтгойєру особисто тримати хлопчика. А далі сталося ось що:

«Проклятая указка не прощупывалась ни там, где она вошла в тело, ни там, где бы она должна торчать своим концом. Тонкий серебряный щуп погрузился в тело ребенка. Буяльскому никак не удавалось прощупать обломленный кончик указки. Прошло уже более двадцати минут, а среди обнаженных скальпелем мускулов все еще не было видно палочки... Наконец он ее нащупал. « Вот она! Уже пронзила поясничный мускул... » Обхватив ее конец щипцами, Буяльский (человек большой физической силы) извлек «инородное тело» на тридцать четвертой минуте после начала операции».

Пригода в ліцеї стала відома Миколі Першому . Як розповідає Валентин Пікуль, цар жартівливо запитав у Арендта: «Мой добрый Арендт, если моя жена, когда я буду садиться на трон, подставит мне под зад острую палочку, как это случилось в лицее с олухом Воейковым, то скажи честно : кого звать на помощь — тебя или... Буяльского? » Арендт, сильно покраснев, отвечал императору, что лучше звать Буяльского, ибо он, Арендт, уже несколько староват. « То-то! » - сказал император и щелкнул врача по носу ».

Літературні джерела називають Іллю Васильовича Буяльського заслуженим професором анатомії, академіком Імператорської медико-хірургічної академії, консультантом, оператором військово-навчальних закладів та Імператорського ліцею. Народжений у с. Вороб’ївка Новгород-Сіверського повіту 6 серпня 1789 року в родині священика, він мріяв стати художником. Енциклопедичні видання засвідчують, що рід Буяльських занесений до шостої частини родовідної книги Волинської губернії. Саме від них походить дійсний статський радник Ілля Васильович Буяльський, записаний з і своїми нащадками у третій частині родовідної книги Чернігівської губернії.

Деякі біографи стверджують, що Ілля Васильович був сімнадцятою дитиною в сім’ї Буяльських. Його батько Василь Пимонович мав дворянське достоїнство, володів маєтком у селі Вороб’ївка і служив тут священиком. Щодо матері майбутньої знаменитості, то відомо лише її прізвище — Маяровська. Батьки у вихованні дітей дотримувались суворого способу життя. Василь Пимонович Буяльський (за пращурами Буяло), який походив з роду запорізьких козаків (його батько був реєстровим козацьким осавулом, а дід — січовим козаком), був пристрасним ворогом пияцтва і тютюнокуріння. Правда, прожив він сімдесят три роки, а дружина — вісімдесят вісім.

У рік народження Іллі Буяльського у Новгороді-Сіверському відкрилося Головне народне училище, в якому він згодом отримав початкову освіту. За наполяганням Василя Пимоновича він опісля навчався у Чернігівській духовній семінарії. Розміщалася вона у садибі колишнього чернігівського полковника Павла Полуботка за річкою Стрижень на розі сучасних вулиць імені Полуботка і Першого Травня. Архієрейський дім купив цю садибу у бунчукового товариша Петра Григоровича Фурсановича. А до того учбовий заклад розміщався при Борисоглібському кафедральному монастирі. На жаль, приміщення не збереглися. Так от, по завершенні семінарського курсу Ілля Буяльський був прийнятий 1809 року у Медико-хірургічну академію в Петербурзі. Будучи студентом, він став прозектором у свого вчителя і земляка Петра Загорського, інакше кажучи, патологоанатомом. У 1814 році Буяльський блискуче завершив навчання із званням лікаря 1-го відділення. Отримав призначення на пос аду прозектора академії. У ті часи ця посада була дуже складною. Окрім виготовлення препаратів для викладання анатомії та збагачення кабінету, на прозектора покладався обов’язок розрізати мертві тіла, які надходили з поліції упродовж навчального курсу. Як згадував один із сучасників Буяльського, він виконував все це «с неуклонным своим прилежанием, так что с этой стороны приобрел очень лестную известность».

Від 1817 року починається медична науково-дослідницька діяльність Іллі Буяльського. Він працює ад’юнкт-професором анатомії, захищає докторську дисертацію на тему «Деякі обставини, які визначають патологію і терапію аневризм», виконує 210 складних хірургічних операцій, доповідає про них на наукових конференціях і, як наслідок, стає доктором хірургії. У числі перших російських хірургів Буяльський почав застосовувати ефір і хлороформ під час операцій. У травні 1847 р. у Маріїнській лікарні Петербурга він зробив операцію під ефірним наркозом. До нього лише Микола Пирогов застосував наркоз у грудні 1846 року. Буяльський допускав можливість передачі зараженості людини через повітря та оточуючи предмети і використовував у своїй практиці розчин хлорного вапна. Між іншим, Ілля Васильович робив це задовго до відкриття патогенних мікробів. А ще раніше, у 1843 р., він вперше в Росії здійснив резекцію верхньої щелепи з приводу пухлини у двадцятишестилітньої хворої. Операція тривала п'ятнадцять хвилин. Його дослідження судин нирок є класичними.

У 1824 році Ілля Васильович опублікував «Керівництво лікарям до правильного огляду мертвих людських тіл для знання причини смерті, особливо при судових дослідженнях». Значення цієї праці важко переоцінити. Вона стала по суті своєї першим оригінальним вітчизняним керівництвом з судової медицини. До того ж, Ілля Васильович набув широкої популярності як майстер бальзамування, запропонувавши свій оригінальний метод, за яким 1814 р. Буяльський бальзамував у С.-Петербурзі тіла герцогині Вюртемберзької де-Тарант (кузини Людовика ХУІ і тітки імператора Олександра І), у 1828 р. - імператриці Марії Федорівни, у 1831 р. - дружини цесаревича Костянтина Павловича Іоанни Лович і в 1843 р. - принцеси Ольденбурзької.

У 1833 році Буяльський отримав звання заслуженого професора, а у 1842 році - академіка. Його праці з анатомії і хірургії, а їх близько ста, принесли йому популярність не лише в Росії, але й за кордоном. Особливо відомими стали «Анатомо-хірургічні таблиці» та «Анатомо-хірургічні таблиці операцій вирізання та роздроблення січового каміння», перекладені німецькою мовою.

У літературній спадщині Іллі Васильовича є праці, які несуть в собі судово-медичні аспекти. Серед них «Опис важливого пошкодження мозку кулею», «Спостереження про роздроблений череп на 96 частин без будь-яких зовнішніх пошкоджень» (автор описав рідкісний випадок пошкодження черепа ударом копита коня), «Куля, що залишилась у стегновій кості сорок п’ять (45) років без 20 днів», «Самогубство пострілом з пістолета». У цій роботі Буяльський виступив одночасно як хірург і судово-медичний експерт. Складність даного спостереження полягала в тому, що юнак, поранений у правий бік, сказав поліції, що хтось з проїжджаючих мимо стріляв у нього. Під час слідства виникли сумніви, і запрошений для надання хірургічної допомоги Ілля Васильович, вивчивши напрямок каналу рани, дійшов до переконання, що у цьому випадку мова йде про самогубство.

І сьогодні фахівці у галузі судової медицини переконані, що професор Буяльський у своїх роботах поєднував досвід судового медика з глибокими знаннями анатома і досвідченого хірурга. Тому і залишається для судової медицини унікальним явищем. До кінця життя він займався науковою і лікарською діяльністю. Його обирали членом багатьох наукових товариств як у Росії, так і за кордоном - Кембриджа, Берліна і Філадельфії. Недарма ж великий Пирогов у своєму «Щоденнику старого лікаря» відніс Іллю Буяльського до самих розумних представників медицини і хірургії у Санкт-Петербурзі, з якими йому довелося зійтися на початку своєї лікарської діяльності.

Ми вже говорили, що Ілля Васильович мріяв бути художником, але став професором Академії мистецтв, де читав курс анатомії. Викладав він не на трупах, а на картинах в Ермітажі. Учні Буяльського дивувалися тому, як Ілля Васильович знаходив у видатних майстрів чимало помилок в зображенні людської натури. Серед студентів Буяльського був Тарас Шевченко. В його автобіографічній повісті «Художник» є наступні рядки: «Я начал посещать анатомические лекции профессора Буяльского И.В. Он теперь читает остов... Я знаю наизусть остов». Тарас Григорович слухав лекції з пластичної анатомії в Академії мистецтв професора Медико-хірургічної академії Іллі Васильовича Буяльського з січня до червня 1841 р. Вивчення м’язів на препарованих трупах і малювання з них велося взимку 1842 р. В Інституті літератури Академії наук України зберігається олівцевий малюнок Шевченка «На лекції з анатомії», де зображено Буяльського під час викладання остеології, а в Національному музеї Т.Г.Шевченка - «Анатомічний малюнок» аквареллю, зроблений на одній з його лекцій.

24 липня 1864 року виповнилося п’ятдесят років служби Буяльського медицині. А 20 вересня до старого хірурга прийшли гості. То були його учні, пацієнти, яких він врятував від смерті і каліцтва. Від імені академії і російської медичної громадськості Іллі Васильовичу піднесли золоту медаль. На одному її боці був вибитий профіль видатного лікаря, на іншому, обвитому лаврами, - напис: «Илье Васильевичу Буяльскому в воспоминание пятидесятилетия на поприще службы и науки».

Професор не залишився у боргу. Свій багатий кабінет, який складався із зібрання хірургічних та анатомічних інструментів, анатомічних, патологічних препаратів і патологічних малюнків, що увійшли до друкованого каталогу, Ілля Васильович того ж дня подарував Медико-хірургічній академії.

8 грудня 1866 року академік Буяльський відійшов в інші світи. Його поховали поруч із дружиною Марією Петрівною на Охтинському цвинтарі у Петербурзі. А за сто дванадцять років потому, 15 червня 1978 року, постановою Ради Міністрів УРСР Новгород-Сіверській центральній лікарні присвоєно ім’я Іллі Васильовича Буяльського. Ми ж, його земляки, маємо пам’ятати, що цей видатний лікар, який сповідував все життя роботу хірурга заради здоров’я хворого і наставляв своїх учнів не захоплюватись каліченням людей (він мав на увазі ампутації кінцівок), залишився в історії людства, як один з українців, що уславив медичну науку і практику Росії.

Людмила СТУДЬОНОВА
м. Чернігів