Не ваша війна

Це не ваша війна, якщо ви лайкаєте пост Абдристовича про активістів, коли на Майдані ховають Романа Ратушного.

Це не ваша війна, якщо ви сьогодні ридали над труною героічно загиблого сусідчиного сина чи власного племінника, а потім на знущання потягли небіжчика відспівувати до церкви московського патріархату, ставити свічки і слухати, як славлять гундяйку з ануфрієм.

Це не ваша війна, якщо вам «не на часі» дізнатися хоча б про те, чому в Україні загинуло і депортовано стільки дітей, бо їх не можна було евакуювати, «щоб не створювати паніку» і «не руйнувати економіку».

Це не ваша війна, якщо вам так смішно і весело на відпочинку, що ви не можете не похвалитись п‘яними вечірками у соцмережах згорьованим батькам, що втратили своїх дітей або волонтерам, що забули про нормальний сон і життя задля допомоги армії та переселенцям.

Це не ваша війна, якщо для вас головна проблема - коли дозволять продаж спиртного.

Це не ваша війна, якщо ви не надіслали хоча б 10 гривень на допомогу армії.

Це не ваша війна, якщо ви досі не розумієте, чому в наших містах не повинні бовваніти пам‘ятники Булгакову й Катерині ІІ.

Це не ваша війна, якщо ви досі з‘ясовуєте - хто кращі українці - ті, що поїхали, чи ті, що лишилися.

Це не ваша війна, якщо ви спроможні слухати огидну російську попсу чи блатний шансон, на яких виховані вбивці вашої країни.

Це не ваша війна, якщо вам тяжко розлучитися з «томікам Пушкіна», «патамушта ніззя атмєнять кнігі».

Але ця війна може дуже просто стати вашою, бо війна ніколи не обирає, коли, куди і до кого ій прийти.
І тоді не нарікайте.
І не питайте «пачєму?»
У мене для вас відповіді нема.
Шукайте іі самі.

Олена МІЩЕНКО