Не перетягуйте ковдру!
ОБНАДІЙЛИВЕ ЗВЕРНЕННЯ
до депутатів Ніжинської міської ради
Аналізуючи роботу Ніжинської міської ради протягом останнього часу, так і хочеться вигукнути: – Не перетягуйте ковдру на голову, бо ноги змерзнуть!
Так-так, саме вигукнути – не просто сказати, щоб потім, при потребі, було чим похвалитися. Мовляв, і ми не мовчали. Застерігали. Попереджували.
І справді, бурхлива діяльність нової влади, яку трудно не помітити, бо основа основ її відбувається в самісінькому центрі міста, тобто на очах у всіх, та й під щоденним нібито контролем тих же самих усіх, бо вони щодня є свідками, що і де встигли зробити і з вулицею Миколи Гоголя, і з вулицею Тараса Шевченка... Але ж місто – це територія більше 50 квадратних кілометрів, а не тільки з вулиць навколо центру, а ще є й територія і населені пункти громади... А ще існує поняття інфраструктура міста, енергозабезпечення і т. д., за які безпосередньо відповідає місцева влада і про які мабуть забули у гонитві за «лайком». Та і проєкти на реконструкцію центральних (історичних) вулиць змінені на свій розсуд, без публічних обговорень із громадою, консультацій із науковцями та фахівцями.
Словом, революція не тільки вздовж і вшир, а й у історичну глибину, адже докопалися аж до дубових колод, якими колись була вимощена ця знаменита вулиця, яскраво описана у своєму творі нашим найзнаменитішим вихованцем.
Але ж ковдра!.. В даному випадку – чисте небо справедливості над нашим славетним містом.
Всякого воно набачилося на своєму понад тисячолітньому віку! І брехні, і цькування, і мародерства, і, і, і…
От приходить нова людина, всідається зручно на керівне крісло – і вже їй починає маритися… Нібито вона вхопила Бога за бороду й орудує ним, як циган сонцем.
Нібито тут, у древньому і вічно юному Ніжині, досі нікого не було. Ні влади, ні ентузіастів-працівників, ні всюдисущих спостерігачів… А все почалося з величезного нуля.
Та не тягніть же ковдру, шановні!..Краще з людьми поговоріть. Спитайте в них, чого вони хочуть. Вивчіть громадську думку. Проаналізуйте. Порадьтеся зі спеціалістами. Та не тільки з тими, які знають, як ламати й трощити, а передусім із тими, які достеменно відають, для чого все оте ламання має служити. І кому? Не власній же кишені, щоб вона товщала з кожним днем, а пересічному громадянинові – передусім, щоб він нарешті став відчувати себе господарем свого міста, з думкою і бажаннями якого рахуються і якого врешті-решт поважають.
Ні більше, ні менше. Та поки що до цього маленького кроку назустріч людям – далеко.
А навіщо?.. Якщо в руках – не чиясь там борода, а самого Господа-Бога!..Мало-помалу, а дров-то наламали вдосталь. І ніби ж то не дрова зовсім, якщо на перший погляд, а маленькі цеглинки-плиточки, якими викладаються вулиці.
Це – те що видно неозброєним оком. Як і те, що влада в Ніжині помітно почужішала. Бо вслід за чужим головою наїхали й чужі заступники та керівники провідних комунальних підприємств міста. Що це?.. Вони дужче за своїх полюбили Ніжин?.. Чи, як манна небесна, упала з-поза хмар така широкоформатна можливість полегшити процес ховання кінців у воду – після масштабних ремонтів та реконструкцій?.. Роз’їдуться, як рак свисне, і… Шукай вітра в полі…
Не дай Бог… Як показує життєвий досвід, саме собою напрошується… Тільки закінчиться каденція головування Олександра Кодоли, невже так відразу й повтікають усі? Разом із кінцями, що у воді. А нам, місцевим, лупати очима перед ніжинцями та виправдовуватися. Мовляв, це ж не ми… Це ж ті, що безбожно накивали п’ятами!
Не кажіть, що фантазую.
Бо ж не на голому місці! Іще ж зовсім недавно народним депутатом Олександр Кодола був від Народного фронту!.. Соратник Арсенія Яценюка. Аж тут, на нових виборах, – така метаморфоза… Такий карколомний стрибок… Не з вогню та в полум’я, а в міцні обійми самого Ігоря Коломойського – у густо зелене зісподу «За майбутнє», хоча й майстерно прикрите зверху фіолетовою попоною. Щоб ніхто не здогадався так швидко. А після виборів, коли брудну справу вже зроблено, – нехай!.. Прозріватимуть теж поволі… Та й назад же депутати не ходять. Тільки вперед.
Тож не перетягуйте ковдру на голову, шановні обранці!..
Тут доречно уточнити, що народний вислів у наш час здобув іще й інше значення. Не на звичайну голову, якою увінчується кожне достойне тіло, а ще й на Ніжинського міського!.. Що ви безапеляційно й зробили з перших своїх депутатських днів… Проголосували дружно і за призначення секретаря, і за кандидатури заступників, причому так легко і просто додавши ще одного… Люди в цивілізованих країнах, які навчилися берегти кожну копійку, скорочують нахлібників, бо конче потрібно заробляти гроші, щоб наповнити бюджет, а тут… Така легковажність… Бо не зі своєї ж кишені…
Ні обговорення, ні дебатів, ні альтернативних пропозицій… Що це?.. Зелені вибрики демократії чи піка їй у спину?
Апетит підсилюється під час приймання їжі. Що там даремно час гаяти на пустопорожні балачки, якщо якнайшвидше хочеться в дамки!
От нова влада така хороша – і край. Ніби перед ними людей зовсім не було. А вони ж не просто працювали. Думали про майбутнє і дбали про його якнайдостойніший прихід.
При Анатолію Ліннику нарешті увінчалася успіхом багаторічна праця попередніх керівників міста – починаючи від Михайла Приходька і завдяки посильному внеску Олега Баранкова та Олега Кірсанова: виготовлена та подана на затвердження документація по зміні меж міста. Саме ж затвердження вищим органом влади України відбулося вже при Олександру Кодолі (і то із затримкою перед виборами більше ніж на півроку).
На реконструкцію вулиці Гоголя, площі Івана Франка, вулиці Шевченка не тільки виготовили проєкт, а й фінансів у банку накопичили – понад 60 мільйонів гривень, із яких 37 мільйонів – із фонду розвитку. Тобто добре подбали наперед, щоб було що належно освоювати. І це – заслуга команди Анатолія Лінника.
І фонтан на площі не заяскравився сонячними бризками з бухти-барахти, а став логічним завершенням щоденних клопотів дбайливих попередників на чолі з тим самим Анатолієм Лінником. Чому не визнати це і не подякувати з владної трибуни? Щоб люди знали і нарешті навчилися цінувати безперервність міської влади! На противагу політичній заангажованості, яка нічого, крім шкоди, не приносить у наше бурхливе життя-буття.
З гіркотою усвідомлюю, як група «Рідний дім» ініціювала позачергову сесію, щоб дієво обговорити питання виділення коштів на придбання електростанції для резервного живлення в міській лікарні, що в такий гарячий ковідний час надзвичайно важливо, якщо дбати про життя людей не на словах, а на ділі. Та – куди там? Відгородилися – як непробивним щитом. Мовляв, станція вже є! Та ще й в інтернеті на весь світ прозвітували…
Але ж де вона? На мій депутатський запит, керівник міської лікарні Олександр Костирко не посмів скривити душею: заявляли про станцію на 212 кіловат, а є лише на 100, та й та досі не підключена.
Тобто, що й двом коням важко потягнути, на одного переклали – хай хоч жили порве з перенапруги! Те, що на тих жилах людське життя зависає, як на волосинці, – пусте? До того ж, щоб і наявна станція запрацювала, ще треба дещо прикупити. Одначе, навіть за таких умов ніхто не має права змушувати лікаря в критичних ситуаціях (а вони, на жаль, значно почастішали в час епідемії) ставати перед вибором, кому жити, а кому…
Взагалі, це, мабуть, пошесть якась, що охопила нову владу нашого міста. Без обговорення з батьками і без всілякого вивчення громадської думки самовільно прийняли рішення про закриття четвертої і дванадцятої шкіл.
Потребує глибшого вивчення і проблема аварійності першої та сьомої шкіл, а також кричуще переохолодження третьої і п’ятнадцятої шкіл.
Звісно, при десяти градусах не тільки наука в голову дітям не полізе, а й бажання працювати педагогам не додасть. Та й при аварійності приміщень комфортом не запахне. Проте не гоже так спритно все загонити під формулу: я – начальник, ти – дурень…
А таки ж ця потуга незупинно прогресує в нинішній міській владі! Дійшло вже навіть до того, що стали виписувати премії тим, хто організовує в інтернеті позитивні лайки (тобто схвалення) діяльності міської влади. А критиків безжалісно звільняють із роботи… Чи ставляють камеру спостереження над робочим столом неугодного працівника.
На початку каденції нова влада обіцяла, що за рік збудує притулок для бездомних собак. Час подвоївся, а віз і нині там. Правда, й собак на вулицях поменшало. Чи не перебралися вони в іншу форму існування на цьому світі? Де ж тоді поділися? Чи, може, їм запропонували якесь віртуальне пристанище і вони дружно туди побігли?
І не нова, а попередня влада, відкрила центр надання адміністративних послуг!
Я – депутат місцевої ради із солідним стажем. Набачився і наслухався всякого. Хотілося б, аби далі ми очищалися від всякої скверни, ставали добрішими й уважнішими. І навчилися, врешті, цінувати заслуги попередників, а не привласнювати їх! Депутати! Час змінює все і всіх. Подумайте: за які діяння згадають вас? Чим будуть гордитися наші діти? Що їм залишиться у спадок?
Тягнучи усердно ковдру на чиюсь голову, не забувайте про ноги. Їм же ще ходити й ходити… І оновленою вулицею Миколи Гоголя, і впорядкованою площею Івана Франка, і зі смаком одухотвореною вулицею Тараса Шевченка…
Серце б раділо, та чомусь ноги мерзнуть… Як ото у бойового фронтовика, якому десь там на Донбасі відірвало осколком ногу, а вона і через роки болить, як жива. Наші ж, понад шістдесяти тисяч довірливих ніжинців, слава Богу, ще не відтоптані якимись зухвальцями, які, поспішаючи, переступають межі пристойності.
І ще одне… Дуже важливе застереження. Не варто натужуватися, тягнучи злощасну ковдру на голову. Бо в найнеобхідніший момент він може легко від вас відмовитися. Як від недавніх своїх помічників, як народного депутата, приміром… Олександра Вайла та Олексія Пірковського, які чимало зусиль доклали, популяризуючи його депутатську діяльність. Не кліпнувши оком, відрік: «А хто це?», чим мовби землю з-під ніг вибив. А людям так же потрібне було надійне чоловіче плече. Щоб обіпертися на нього. Утримати рівновагу.
Не дано.
Згадуючи класика англійської літератури Вільяма Теккерея, з жалем доводиться констатувати, що ярмарок марнославства швидко закінчується. Іще швидше навіть, ніж звичайнісінький базар, оскільки базар, на відміну від ярмарку, виcловлюючись сучасним сленгом, треба добряче фільтрувати. Щоб потім не вдарити у грязь лицем. Привселюдно!
І не треба забувати… Сьогодні нас менше… Від тих, хто на підхваті в голови… Та ж завтра все зміниться. Неодмінно! Тоді що, й нам так чинити, як вони? У відплату.
Чужинці поїдуть, як і приїхали, а ми ж – тутешні. Переважна більшість. Тож доки тягнути бездумно ковдру? Порветься, де будемо шукати затишок? Під діркою? Але ж та дірка – зрідні чорній. Затягне – і ногами дриґнути не встигнемо, як зникнемо. Невже саме це – наша кінцева мета? Агов, депутати!
Примітка: до відома тих, хто не знає, що слово кодола означає мотузка, товстий канат. Тобто вірьовка. Тож для підсумку напрошується народна приказка: скільки вірьовочці не витися, все одно буде кінець. А отже, кінець прийде і марнославству. Тим більше, що в цьому переконує залежність переважної більшості нинішніх депутатів персонально від міського голови. Бо свою зарплату вони отримують з міського бюджету.
Віталій КУБРАК,
депутат Ніжинської міської ради кількох скликань
до депутатів Ніжинської міської ради
Аналізуючи роботу Ніжинської міської ради протягом останнього часу, так і хочеться вигукнути: – Не перетягуйте ковдру на голову, бо ноги змерзнуть!
Так-так, саме вигукнути – не просто сказати, щоб потім, при потребі, було чим похвалитися. Мовляв, і ми не мовчали. Застерігали. Попереджували.
І справді, бурхлива діяльність нової влади, яку трудно не помітити, бо основа основ її відбувається в самісінькому центрі міста, тобто на очах у всіх, та й під щоденним нібито контролем тих же самих усіх, бо вони щодня є свідками, що і де встигли зробити і з вулицею Миколи Гоголя, і з вулицею Тараса Шевченка... Але ж місто – це територія більше 50 квадратних кілометрів, а не тільки з вулиць навколо центру, а ще є й територія і населені пункти громади... А ще існує поняття інфраструктура міста, енергозабезпечення і т. д., за які безпосередньо відповідає місцева влада і про які мабуть забули у гонитві за «лайком». Та і проєкти на реконструкцію центральних (історичних) вулиць змінені на свій розсуд, без публічних обговорень із громадою, консультацій із науковцями та фахівцями.
Словом, революція не тільки вздовж і вшир, а й у історичну глибину, адже докопалися аж до дубових колод, якими колись була вимощена ця знаменита вулиця, яскраво описана у своєму творі нашим найзнаменитішим вихованцем.
Але ж ковдра!.. В даному випадку – чисте небо справедливості над нашим славетним містом.
Всякого воно набачилося на своєму понад тисячолітньому віку! І брехні, і цькування, і мародерства, і, і, і…
От приходить нова людина, всідається зручно на керівне крісло – і вже їй починає маритися… Нібито вона вхопила Бога за бороду й орудує ним, як циган сонцем.
Нібито тут, у древньому і вічно юному Ніжині, досі нікого не було. Ні влади, ні ентузіастів-працівників, ні всюдисущих спостерігачів… А все почалося з величезного нуля.
Та не тягніть же ковдру, шановні!..Краще з людьми поговоріть. Спитайте в них, чого вони хочуть. Вивчіть громадську думку. Проаналізуйте. Порадьтеся зі спеціалістами. Та не тільки з тими, які знають, як ламати й трощити, а передусім із тими, які достеменно відають, для чого все оте ламання має служити. І кому? Не власній же кишені, щоб вона товщала з кожним днем, а пересічному громадянинові – передусім, щоб він нарешті став відчувати себе господарем свого міста, з думкою і бажаннями якого рахуються і якого врешті-решт поважають.
Ні більше, ні менше. Та поки що до цього маленького кроку назустріч людям – далеко.
А навіщо?.. Якщо в руках – не чиясь там борода, а самого Господа-Бога!..Мало-помалу, а дров-то наламали вдосталь. І ніби ж то не дрова зовсім, якщо на перший погляд, а маленькі цеглинки-плиточки, якими викладаються вулиці.
Це – те що видно неозброєним оком. Як і те, що влада в Ніжині помітно почужішала. Бо вслід за чужим головою наїхали й чужі заступники та керівники провідних комунальних підприємств міста. Що це?.. Вони дужче за своїх полюбили Ніжин?.. Чи, як манна небесна, упала з-поза хмар така широкоформатна можливість полегшити процес ховання кінців у воду – після масштабних ремонтів та реконструкцій?.. Роз’їдуться, як рак свисне, і… Шукай вітра в полі…
Не дай Бог… Як показує життєвий досвід, саме собою напрошується… Тільки закінчиться каденція головування Олександра Кодоли, невже так відразу й повтікають усі? Разом із кінцями, що у воді. А нам, місцевим, лупати очима перед ніжинцями та виправдовуватися. Мовляв, це ж не ми… Це ж ті, що безбожно накивали п’ятами!
Не кажіть, що фантазую.
Бо ж не на голому місці! Іще ж зовсім недавно народним депутатом Олександр Кодола був від Народного фронту!.. Соратник Арсенія Яценюка. Аж тут, на нових виборах, – така метаморфоза… Такий карколомний стрибок… Не з вогню та в полум’я, а в міцні обійми самого Ігоря Коломойського – у густо зелене зісподу «За майбутнє», хоча й майстерно прикрите зверху фіолетовою попоною. Щоб ніхто не здогадався так швидко. А після виборів, коли брудну справу вже зроблено, – нехай!.. Прозріватимуть теж поволі… Та й назад же депутати не ходять. Тільки вперед.
Тож не перетягуйте ковдру на голову, шановні обранці!..
Тут доречно уточнити, що народний вислів у наш час здобув іще й інше значення. Не на звичайну голову, якою увінчується кожне достойне тіло, а ще й на Ніжинського міського!.. Що ви безапеляційно й зробили з перших своїх депутатських днів… Проголосували дружно і за призначення секретаря, і за кандидатури заступників, причому так легко і просто додавши ще одного… Люди в цивілізованих країнах, які навчилися берегти кожну копійку, скорочують нахлібників, бо конче потрібно заробляти гроші, щоб наповнити бюджет, а тут… Така легковажність… Бо не зі своєї ж кишені…
Ні обговорення, ні дебатів, ні альтернативних пропозицій… Що це?.. Зелені вибрики демократії чи піка їй у спину?
Апетит підсилюється під час приймання їжі. Що там даремно час гаяти на пустопорожні балачки, якщо якнайшвидше хочеться в дамки!
От нова влада така хороша – і край. Ніби перед ними людей зовсім не було. А вони ж не просто працювали. Думали про майбутнє і дбали про його якнайдостойніший прихід.
При Анатолію Ліннику нарешті увінчалася успіхом багаторічна праця попередніх керівників міста – починаючи від Михайла Приходька і завдяки посильному внеску Олега Баранкова та Олега Кірсанова: виготовлена та подана на затвердження документація по зміні меж міста. Саме ж затвердження вищим органом влади України відбулося вже при Олександру Кодолі (і то із затримкою перед виборами більше ніж на півроку).
На реконструкцію вулиці Гоголя, площі Івана Франка, вулиці Шевченка не тільки виготовили проєкт, а й фінансів у банку накопичили – понад 60 мільйонів гривень, із яких 37 мільйонів – із фонду розвитку. Тобто добре подбали наперед, щоб було що належно освоювати. І це – заслуга команди Анатолія Лінника.
І фонтан на площі не заяскравився сонячними бризками з бухти-барахти, а став логічним завершенням щоденних клопотів дбайливих попередників на чолі з тим самим Анатолієм Лінником. Чому не визнати це і не подякувати з владної трибуни? Щоб люди знали і нарешті навчилися цінувати безперервність міської влади! На противагу політичній заангажованості, яка нічого, крім шкоди, не приносить у наше бурхливе життя-буття.
З гіркотою усвідомлюю, як група «Рідний дім» ініціювала позачергову сесію, щоб дієво обговорити питання виділення коштів на придбання електростанції для резервного живлення в міській лікарні, що в такий гарячий ковідний час надзвичайно важливо, якщо дбати про життя людей не на словах, а на ділі. Та – куди там? Відгородилися – як непробивним щитом. Мовляв, станція вже є! Та ще й в інтернеті на весь світ прозвітували…
Але ж де вона? На мій депутатський запит, керівник міської лікарні Олександр Костирко не посмів скривити душею: заявляли про станцію на 212 кіловат, а є лише на 100, та й та досі не підключена.
Тобто, що й двом коням важко потягнути, на одного переклали – хай хоч жили порве з перенапруги! Те, що на тих жилах людське життя зависає, як на волосинці, – пусте? До того ж, щоб і наявна станція запрацювала, ще треба дещо прикупити. Одначе, навіть за таких умов ніхто не має права змушувати лікаря в критичних ситуаціях (а вони, на жаль, значно почастішали в час епідемії) ставати перед вибором, кому жити, а кому…
Взагалі, це, мабуть, пошесть якась, що охопила нову владу нашого міста. Без обговорення з батьками і без всілякого вивчення громадської думки самовільно прийняли рішення про закриття четвертої і дванадцятої шкіл.
Потребує глибшого вивчення і проблема аварійності першої та сьомої шкіл, а також кричуще переохолодження третьої і п’ятнадцятої шкіл.
Звісно, при десяти градусах не тільки наука в голову дітям не полізе, а й бажання працювати педагогам не додасть. Та й при аварійності приміщень комфортом не запахне. Проте не гоже так спритно все загонити під формулу: я – начальник, ти – дурень…
А таки ж ця потуга незупинно прогресує в нинішній міській владі! Дійшло вже навіть до того, що стали виписувати премії тим, хто організовує в інтернеті позитивні лайки (тобто схвалення) діяльності міської влади. А критиків безжалісно звільняють із роботи… Чи ставляють камеру спостереження над робочим столом неугодного працівника.
На початку каденції нова влада обіцяла, що за рік збудує притулок для бездомних собак. Час подвоївся, а віз і нині там. Правда, й собак на вулицях поменшало. Чи не перебралися вони в іншу форму існування на цьому світі? Де ж тоді поділися? Чи, може, їм запропонували якесь віртуальне пристанище і вони дружно туди побігли?
І не нова, а попередня влада, відкрила центр надання адміністративних послуг!
Я – депутат місцевої ради із солідним стажем. Набачився і наслухався всякого. Хотілося б, аби далі ми очищалися від всякої скверни, ставали добрішими й уважнішими. І навчилися, врешті, цінувати заслуги попередників, а не привласнювати їх! Депутати! Час змінює все і всіх. Подумайте: за які діяння згадають вас? Чим будуть гордитися наші діти? Що їм залишиться у спадок?
Тягнучи усердно ковдру на чиюсь голову, не забувайте про ноги. Їм же ще ходити й ходити… І оновленою вулицею Миколи Гоголя, і впорядкованою площею Івана Франка, і зі смаком одухотвореною вулицею Тараса Шевченка…
Серце б раділо, та чомусь ноги мерзнуть… Як ото у бойового фронтовика, якому десь там на Донбасі відірвало осколком ногу, а вона і через роки болить, як жива. Наші ж, понад шістдесяти тисяч довірливих ніжинців, слава Богу, ще не відтоптані якимись зухвальцями, які, поспішаючи, переступають межі пристойності.
І ще одне… Дуже важливе застереження. Не варто натужуватися, тягнучи злощасну ковдру на голову. Бо в найнеобхідніший момент він може легко від вас відмовитися. Як від недавніх своїх помічників, як народного депутата, приміром… Олександра Вайла та Олексія Пірковського, які чимало зусиль доклали, популяризуючи його депутатську діяльність. Не кліпнувши оком, відрік: «А хто це?», чим мовби землю з-під ніг вибив. А людям так же потрібне було надійне чоловіче плече. Щоб обіпертися на нього. Утримати рівновагу.
Не дано.
Згадуючи класика англійської літератури Вільяма Теккерея, з жалем доводиться констатувати, що ярмарок марнославства швидко закінчується. Іще швидше навіть, ніж звичайнісінький базар, оскільки базар, на відміну від ярмарку, виcловлюючись сучасним сленгом, треба добряче фільтрувати. Щоб потім не вдарити у грязь лицем. Привселюдно!
І не треба забувати… Сьогодні нас менше… Від тих, хто на підхваті в голови… Та ж завтра все зміниться. Неодмінно! Тоді що, й нам так чинити, як вони? У відплату.
Чужинці поїдуть, як і приїхали, а ми ж – тутешні. Переважна більшість. Тож доки тягнути бездумно ковдру? Порветься, де будемо шукати затишок? Під діркою? Але ж та дірка – зрідні чорній. Затягне – і ногами дриґнути не встигнемо, як зникнемо. Невже саме це – наша кінцева мета? Агов, депутати!
Примітка: до відома тих, хто не знає, що слово кодола означає мотузка, товстий канат. Тобто вірьовка. Тож для підсумку напрошується народна приказка: скільки вірьовочці не витися, все одно буде кінець. А отже, кінець прийде і марнославству. Тим більше, що в цьому переконує залежність переважної більшості нинішніх депутатів персонально від міського голови. Бо свою зарплату вони отримують з міського бюджету.
Віталій КУБРАК,
депутат Ніжинської міської ради кількох скликань
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
