Не чіпали б Залужного!
Валерій Залужний сьогодні — це єдина людина зі всього військово-політичного естеблішменту, яка має бездоганну репутацію та по-справжньому обʼєднує український народ.
Президент Зеленський мав би бути дуже вдячним Залужному, бо саме Головкому вдалося те, чого, на жаль, не вдалося Президенту — єднання українського суспільства.
За відсутності уряду національної єдності (який мав би бути створений під час повномасштабної війни, якщо влада переймалася б винятково національними, а не особистими інтересами в своїй роботі) Залужний зміг згуртувати українців різних політичних вподобань, ідей та поглядів. Віра в Головнокомандуючого та беззаперечна повага до нього дає надію і тримає менталочку абсолютної більшості українців сьогодні, можливо, навіть краще, ніж це зробив би союз влади з опозицією (бо останній навряд зміг би бути щирим і не штучним).
Тож, відкривати рота на Залужного сьогодні — це абсолютно свідомо виступати проти єдності в Україні. Дискредитувати Залужного — це дискредитувати українську армію та вбивати віру українського народу в нашу перемогу. А сумніватися в Залужному, критикувати те, що він не погодив свою статтю з ОП (з ким, з подоляківськими мамкіними піарниками? Може, ще до Шустера треба було сходити на інтервʼю?), або що він десь не там і не на часі пише дисертацію — це і є дискредитувати пана Головнокомандуючого.
Навіщо це робиться? Мотивів може бути багато, при чому кожен другий не виключає наявність першого (те, що Безугла та інші хомʼячки з ОП роблять такі вкиди випадково, звісно, не вірю): промацування суспільства на «міцність» (побачити реакцію, полякати, забрехати, словом — маніпулювати народом); відволікання від важливих обговорень (корупція, вибори, «заморозка війни» тощо) в публічному інформаційному просторі; підняття рейтингів Зеленському за рахунок «розвінчання» безумовного авторитету Залужного/його помічників; зняття з себе відповідальності за провалені воєнні операції, підготовку до війни, мобілізацію тощо шляхом перекладання на військове керівництво країни… тощо тощо тощо.
Але. Варто розуміти, що дискредитувати Залужного наразі — це не тільки постріл собі в обидві ноги. Це, перш за все — постріл в єдність українського суспільства, яка і так, перепрошую, часом достатньо крихка. Тож, якщо влада таки наважиться натиснути на цей курок, це стане не просто їх остаточним вироком, це буде мати ефект рикошету під кутом 180 градусів.
Оксана БАЙЛО
Президент Зеленський мав би бути дуже вдячним Залужному, бо саме Головкому вдалося те, чого, на жаль, не вдалося Президенту — єднання українського суспільства.
За відсутності уряду національної єдності (який мав би бути створений під час повномасштабної війни, якщо влада переймалася б винятково національними, а не особистими інтересами в своїй роботі) Залужний зміг згуртувати українців різних політичних вподобань, ідей та поглядів. Віра в Головнокомандуючого та беззаперечна повага до нього дає надію і тримає менталочку абсолютної більшості українців сьогодні, можливо, навіть краще, ніж це зробив би союз влади з опозицією (бо останній навряд зміг би бути щирим і не штучним).
Тож, відкривати рота на Залужного сьогодні — це абсолютно свідомо виступати проти єдності в Україні. Дискредитувати Залужного — це дискредитувати українську армію та вбивати віру українського народу в нашу перемогу. А сумніватися в Залужному, критикувати те, що він не погодив свою статтю з ОП (з ким, з подоляківськими мамкіними піарниками? Може, ще до Шустера треба було сходити на інтервʼю?), або що він десь не там і не на часі пише дисертацію — це і є дискредитувати пана Головнокомандуючого.
Навіщо це робиться? Мотивів може бути багато, при чому кожен другий не виключає наявність першого (те, що Безугла та інші хомʼячки з ОП роблять такі вкиди випадково, звісно, не вірю): промацування суспільства на «міцність» (побачити реакцію, полякати, забрехати, словом — маніпулювати народом); відволікання від важливих обговорень (корупція, вибори, «заморозка війни» тощо) в публічному інформаційному просторі; підняття рейтингів Зеленському за рахунок «розвінчання» безумовного авторитету Залужного/його помічників; зняття з себе відповідальності за провалені воєнні операції, підготовку до війни, мобілізацію тощо шляхом перекладання на військове керівництво країни… тощо тощо тощо.
Але. Варто розуміти, що дискредитувати Залужного наразі — це не тільки постріл собі в обидві ноги. Це, перш за все — постріл в єдність українського суспільства, яка і так, перепрошую, часом достатньо крихка. Тож, якщо влада таки наважиться натиснути на цей курок, це стане не просто їх остаточним вироком, це буде мати ефект рикошету під кутом 180 градусів.
Оксана БАЙЛО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |