Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО
Народний Рух – для архіву чи для нового руху?
10-Лип-19 278 5.0 0
Тридцять років – величезний строк для української політики. Саме стільки відзначає чернігівська обласна організація Народного Руху. І, що там гріха таїти, було приємно, що цей ювілей не лишився непоміченим – «круглий стіл» проведено в департаменті інформаційної політики обласної державної адміністрації, для участі в ньому своїм ходом приїхали люди з Остра, Ніжина та Ріпок, прийшов, підтримуваний дочкою, 90- літній Михайло Данилюк, що був тривалий час відповідальним секретарем краєвого Руху, було трохи і медіа (особлива дяка міському телебаченню «Новий Чернігів»).

Цікавезні сторінки боротьби чернігівського Руху можна пригадувати довго і вірю, що вони будуть ще записані молодими дослідниками. Але, як наймолодший з тодішніх активістів Руху (мені було 25, коли обрали головою обласного Товариства української мови імені Т.Шевченка, а через півроку – членом ради краєвого Руху), хочу спитатися – чи Рух годиться лише для архіву? Чи таки потрібен у сьогоднішній політичній хитавиці?
Я вибираю другий варіант. Ось приклад Греції показує – виборці вже награлися «новими ліцамі», які ходили із закачаними рукавами, їх лідер відмовлявся присягати на Біблії, бо атеїст. І довели країну до глибоченної фінансово – економічної кризи. Аналогія з Україною очевидна. Так ось у Греції щойно перемогли давні, перевірені консерватори. Так буде і в Україні. А якою традиційною консервативною національною партією може похвалитися Україна? Певна річ, що це – Народний Рух.

Звісно, потрібне оновлення смислів його і меседжів. Бо з одним портретом Чорновола перемогти сьогодні неможливо. І я пропоную подумати про деякі смисли.

Ось ми йдемо від Москви до Європи. Якби добре. Але…

Навіть якщо замість стіни Яценюка побудуємо бетонну стіну – від Росії – Московії не відгородимося. Ми не просто приречені бути вічними сусідами, але й ми, українці, відповідальні за створення російської та радянської імперій. І саме Народний Рух міг би вибудувати НОВУ стратегію ставлення до Росії. Як на мене, вона має базуватися на пам’яті козацьких кісток під бруківкою Санкт – Петербурга, на могилі замучених гетьмана Павла Полуботка у Петропавлівській кріпості і кошового отамана Петра Калнишевського на Соловках, на розроблених українцями родовищах Західної Сибірі (пишу за Шевченком – «одна Сибір неісходима») – там навіть є місто Муравленко, назване на честь українця. На селах Зеленого і Сірого Клинів – всіх отих переяславках, київках, чернігівках… На заснованому українцями Петропавловську- Камчатському, на Кубані, де й досі чути нашу «балачку». Зрештою, чому ми повинні відмовлятися від своїх, українських впливів у російських літературі, архітектурі, культурі взагалі? Так, Анна Горенко зрадила «дідизну, рід, вітчизну» (Є. Маланюк) і стала Ахматовою. Так, Маяковський був навіженим комуністом, але ж рід його походив із села Маяки Херсонської області («Я не із кацапів – роззяв: один мій дід – січовик, а другий у Грузії пуп закопав»). Цей перелік можна продовжити аж до запитання - у світі глобального протистояння рас і народів українці з якого телячого дива повинні відмовлятися від свого?

Так, нам у цій війні потрібна перемога, а не мир після капітуляції. Але й перемогти можна лишень з правильними установками та уявленням перспективи. Зрештою, коли РФ буде валитися – яка стратегія України? Хто готовий дати відповідь?

Так, йдемо до Європи. Але Європі не потрібні французи №2 чи другі німці чи ще одні поляки. Бог любить ексклюзив і Європі українці цікаві тільки своїм, оригінальним. А що в нас оригінального? Звісно, не економіка, не природа і навіть не хвалені чорноземи – німці показали, що їх можна вивозити, а сучасні «німці» - що їх можна гробити хімією та олігархічним господарюванням агрохолдингів. Ми цікаві тільки своєю культурою та історією, своєю мовою і своїми традиціями.

А в нашій традиції ніколи не було такого, щоб чоловік одружувався з чоловіком чи щоб батька і матір називали «батько №1» і «батько №2». Європа заснована на трьох підвалинах: римському праві, еллінській філософії і християнській моралі. Якщо останню вибивають - українці мають нагадати Європі її коріння. Українцям нема чого нав’язувати європейські комплекси – наприклад, перед біженцями: хай їх приймають ті країни, що мали колонії. Наприклад, Франція – алжірців і мадагаскарців, а Британія – індійців і бірманців. Зрештою, і демократичний Ізраїль міг би приймати біженців – скажімо, з Ефіопії, де така велика іудейська громада… То чому ж Україна має стати полігоном для європейських принципів звихнутої толерантності?!

Зараз, з огляду на нові обличчя нової влади, стало модним порівнювати Україну з Ізраїлем. В корні помилкове порівняння! Хоча би через те, що Ізраїль заснований на віднятих у палестинців землях, а українці – на своїй, ні в кого не загарбаній землі. І створено ту країну соціалістами з густим впливом раввинату, а ми – світська держава і красну заразу потроху виводимо зі свого національного політичного організму. Хоча впливу релігії можна б і повчитися… І нема нам чого порівнюватися з Ізраїлем, який 50 років воює і не може ні перемогти, ні домовитись. Така політика, як у Троцького (Бронштейна) – ні миру, ні війни – Україні геть не підходить, але, схоже, якраз новою владою і буде здійснюватися. Нам потрібна тільки перемога над агресором! І саме Народний Рух мав би безкомпромісно це заявити. Та відстоювати, наприклад, шляхом розробки нової системи територіальної оборони, щоб обиватель знав і бачив: війна не десь там, а стосується всієї України. Така система могла б базуватися на створенні в кожному селі постійного загну тер оборони в кількості 30 -50 боєздатних осіб зі зброєю.

Зрештою, ніяка партія не пропонує рецептів подолання олігархічної системи, створеної Кучмою та його любими пінчуками- коломойськими. Але ж жодному олігарху, що сидить у Лондоні чи Хайфі, нецікаві дитсадок у Кошелівці чи дорога до Халимонового, церква у Адамівці чи школа у Сокиринцях – вони тільки заважають заганяти трактори та комбайни у загінки для вирощування прибутку на рапсі, кукурудзі та сої. Байдуже йому і до виснаження землі, до її отруювання. Труять вже і людей, як ось недавно у Красилівці Козелецького району. Тільки ставка на особисте селянське та на фермерські господарства врятують село і наше здоров’я.

Таким чином, при правильних напрямках руху оновиться і Народний Рух та знову буде потрібен українському захмелілому від телезомбування суспільству.

Василь ЧЕПУРНИЙ



Теги:європейські цінності, Василь Чепурний, біженці, толерантність, Народний Рух


Читайте також



Коментарі (0)
avatar