Най би било...

Воістину треба бути закарпатцем, щоб уміти так складно висловлювати прості речі.
«Пак айно» – так.
«Типирьки ми не до того» – ні.
«Най би било» – гаразд.
«Коби' м годен так, як не годен» – не можу.
«Хоть кіл ми на копоні теши» – не хочу.
«Ба што ти повісти на йсе» – не знаю.
«Кібись бив такий, ги треба, міг бись сесе вчинити» – будь ласка.
«Най ти Бог подержить сохташ» – дякую.
"Нико нич" - нічого.
"Фрас' го не возьме" - почекай.
«Я ти не буду хрещика позерати» – перепрошую.
«Не пхайся ми в писок!» – геть!
«Гута би тя взяла!» – бувай!
«Йсе би вже й чорту навновало!» – досить!
«Кіби ти паровало повернути до ня» – запрошую.
"Маєш дяку мало покавильовати а пофігльовати?" - ходімо на каву.
"Пой ту, не шатуй, добру децу покуштуй" - вип'єш?
«На мою грішну душу» – повір.
«Ко ти буде так терпіти, гі я» – люблю.
«Десь ся така начадала на мою голову» – кохаю.
«Паскудь смолава, ци збісилисьтеся, ци яка вам мара!» – дітки, годі пустувати!
"Зонанджити даякий хосен" - бізнесувати.
"Веде сліпий хромого, толкує німий глухому" - політика.
"Пан - псови, пес - хвостови" - влада.
"Ліпше псови муха, чим п'ясть поза уха" - народ.
"Фіркати тінтов файні шорики на папири" - гарно писати.

Тепер ви розумієте, наскільки легше закарпатцеві писати українською літературною мовою…

"Збирання попілинок".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ