Нагорода з дев’ятьма діамантами від Росії. ФОТОзвіт про фестиваль в Любечі

Славне дійство відбулося в давньоруському містечку Любеч, що на Ріпкинщині, куди прибули гості не тільки з Білорусі та Росії, а й африканської Республіки Конго, Індії.

Під козацькі фанфари зійшли на Замкову гору представники обласної та районної влади, численні гості. І — о, диво! Зустріли тут їх не традиційним хлібом-сіллю, а свяченою водою з джерела, що знаходиться поблизу Антонієвої печери, яку лише недавно чернігівським археологам вдалося розкопати.

На вершині цієї гори, де в одинадцятому столітті був зведений потужний замок, а пізніше саме тут відбувся знаменитий з’їзд давньоруських князів, на якому вони домовилися про припинення міжусобних війн та проголосили принцип володіння кожним князем успадкованими землями, оглядаючи навколишню місцевість, що потопає в гущі дерев, відчуваєш зв’язок минулого із сучасним. За цим поєднанням — становлення і зміцнення майбутньої державності. Саме майбутньої, бо нині наша держава знаходиться, як не прикро це визнавати, поки що у стабільно-стійкому стані.

А тому досить важливим є проведення саме у Любечі фестивалю традиційної слов’янської культури та бойових єдиноборств «Київська Русь», започаткований торік Чернігівською облдержадміністрацією, обласною радою і приуроченого до Дня незалежності України.
Один із представників Чернігівської облдержадміністрації слушно в неофіційній розмові висловився про те, аби щорічний міжнародний фестиваль дружби, що проходить у Сеньківці Городнянського району, перемістився сюди — на землю Любеча. «Бо там, у Сеньківці, після короткого мітингу представників з трьох держав біля монументу Дружби, — сказав він, — зустріч перетворюється лише на п’янку, бо нема де і як задіяти гостей».

Почесний мешканець Любеча, представник Росії з Москви Віталій Бахмут вручив нагороди Російської Федерації організаторам фестивалю. Серед нагороджених орденом «Мир і дружба» — заступник голови Чернігівської облдержадміністрації Володимир Приходько («З дев’ятьма діамантами і стрічкою», — додав Віталій Бахмут, редакцією з’ясовано, що діаманти — штучні, але й вони, як відомо, є досить цінними; за царських часів людина, яка отримувала нагороджувальну стрічку, набувала особливого статусу щодо прав і усіляких привілеїв), та голова Чернігівської обласної ради Наталія Романова (їй вручено орден «За веру і верность»).

Серед цілої когорти нагороджених російськими відзнаками лише один — заступник голови Ріпкинської районної адміністрації Олександр Родинченко — при врученні ордена «За веру і верность» чітко і достойно мовив: «Служу народу України!»

Нагородження українців нагородами Росії нічого негативного в собі не має, але саме на цьому святі таке і звеличене вручення нагород шанованим посадовцям спонукає (як виявилося і не тільки мене) до думки: а чиє це свято в першу чергу — українське чи російське? До того ж селищний голова Любеча, як один з організаторів цього фестивалю, вже має орден «За служеніє Отєчеству».

На церемонії нагородження мені спало на думку: колись царська Росія активно використовувала подібний метод. Завдяки цьому вона приймала до своєї когорти підданих українців, які у більшості своїй теж використовували милість владців тодішньої Російської імперії. Ті поважні особи, які колись приймали такі царські відзнаки, мали всілякі привілеї. Це сприяло розбрату владної української еліти, що, зрештою, призвело до руйнування єдності і розділення Української держави…Про це не треба забувати!

А ще чомусь при проведенні подібних заходів, коли звучить гімн нашої держави, саме в цей момент завжди стріляють гармати, демонструючи святковий салют. Ці вибухи заглушують і текст, і музику державного гімну. А можна б палити із гармат відразу після звучання гімну.

При театральному відтворенні картинки з’їзду правителів доби Київської Русі нащадок чернігівського князя Олега Святославича звернувся до присутніх: «Ми — на своїй землі... По правді жити мусимо. Бо з неправди тільки лихо родиться. А нам на святій землі лихо водить не годиться. Відповімо за Русь перед Господом, перед нащадками нашими...» А нащадок Володимир-Волинського князя Давида Ігоревича додав: «Прийшов час рятувати землю нашу не від орди страшної, а від розбрату нашого. На наших плечах велика держава тримається. Розійдемось, розсваримось, біду накличемо. Вірою і правдою народу нашому служити маємо…» І всі нащадки князів присягнулися на святому хресті: «Бути нашій державі сильною, єдиною, славною. Не порушимо тисячолітньої обителі. Присягаємось!»
Але чи почують наші державники ці чисті слова, які по-особливому актуальні і у наш час?

Текст і фото Сергія КОРДИКА,
за сприяння відділу з питань внутрішньої політики та зв’язків
з громадськими організаціями і ЗМІ
Ріпкинської райдержадміністрації
Повністю матеріал читайте в газеті "Сіверщина" від 3 вересня 2009 р.
ФотоПАРАД на стор.:http://siver.com.ua/news/fotoparad_z_ljubecha/2009-09-08-2574