Над зоопарком лунає сирена
- Мамо, мамочко, мені страшно, - маленька білява дівчинка з двома довгими тоненькими косичками хапає маму за сукню і починає тихенько плакати.
- Давай відійдемо далі? Але ти не бійся, це вона сама боїться, тому хникає. Геть, як ти, просто у неї голос сильніший, - молода жінка у гарному вбранні лагідно вмовляє малу.
Дівчинка злякалася одеську левицю, яка голосно реве, притулившись носом до паркана. Друга левиця тривожно роззирається довкруги. Лев у сусідньому загоні б'є хвостом. Схоже, їм і справді чи то страшно, чи то тривожно. Над зоопарком лунає сирена.
- Це ракета? Чи літак? А, фууух, блін, дитячий поїзд, хай йому грець, які ми стали перелякані, - вгадують за звуком відвідувачі. Повз них весело гуде яскравий дитячий паровозик. Під час тривоги у нас мало хто ховається в укриття. Можна сказати, майже ніхто. Вона стала частиною життя. Вже звичною.
У просторому вольєрі спокійно відпочиває ще одна лев'яча пара. Вони, на відміну від "одеситів", сидять з виразами абсолютного релаксу на красивих мордах. Це харківські "переселенці". Їх привезли до нас з-під обстрілів і, схоже, зараз їм цілком ок.
Венді розмірено підхоплює хоботом яблука, іноді промахується, але здебільшого вправно відправляє їх до рота. Діти вже забули про завивання сирени і захоплено плескають у долоні: який же великий слон. Вірніше, слониха. Вона - дівчинка і вона не хоче на ручки, вона хоче яблук і можна ще бананів.
Декоративні кури здійняли галас і підіймають крила. Літати не вміють, але, схоже, не відмовилися б зараз кудись полетіти звідси. Тому просто тривожно квокчуть.
Зелені мартишки взагалі не звертають увагу на сирену. Вони заклопотані справою: треба спробувати випросити ще трохи сухого корму в отого хлопчика, але він каже, що у них і так встелено ним всю підлогу, тому він віддасть його єноту. І вони з татом йдуть шукати єнота.
Дорослі поглядають у небо.
- По Житомирщині знов б'ють, суки. О, а під Києвом наші збили, молодці, пацани, так тримати, - швидко інформують одне одного відвідувачі, які між годуванням тварин і заспокоєнням дітей встигають зазирнути у новинні стрічки.
- Пішли ще глянемо на козенят, пішли? - пропонує мама дівчинці з білявими кісками. Вона вже не плаче. І радісно киває, посміхаючись. На її щоках ще блищать сльози. Левиця більше не реве. Відбій тривоги.
Evgenia Genova, Одеса
- Давай відійдемо далі? Але ти не бійся, це вона сама боїться, тому хникає. Геть, як ти, просто у неї голос сильніший, - молода жінка у гарному вбранні лагідно вмовляє малу.
Дівчинка злякалася одеську левицю, яка голосно реве, притулившись носом до паркана. Друга левиця тривожно роззирається довкруги. Лев у сусідньому загоні б'є хвостом. Схоже, їм і справді чи то страшно, чи то тривожно. Над зоопарком лунає сирена.
- Це ракета? Чи літак? А, фууух, блін, дитячий поїзд, хай йому грець, які ми стали перелякані, - вгадують за звуком відвідувачі. Повз них весело гуде яскравий дитячий паровозик. Під час тривоги у нас мало хто ховається в укриття. Можна сказати, майже ніхто. Вона стала частиною життя. Вже звичною.
У просторому вольєрі спокійно відпочиває ще одна лев'яча пара. Вони, на відміну від "одеситів", сидять з виразами абсолютного релаксу на красивих мордах. Це харківські "переселенці". Їх привезли до нас з-під обстрілів і, схоже, зараз їм цілком ок.
Венді розмірено підхоплює хоботом яблука, іноді промахується, але здебільшого вправно відправляє їх до рота. Діти вже забули про завивання сирени і захоплено плескають у долоні: який же великий слон. Вірніше, слониха. Вона - дівчинка і вона не хоче на ручки, вона хоче яблук і можна ще бананів.
Декоративні кури здійняли галас і підіймають крила. Літати не вміють, але, схоже, не відмовилися б зараз кудись полетіти звідси. Тому просто тривожно квокчуть.
Зелені мартишки взагалі не звертають увагу на сирену. Вони заклопотані справою: треба спробувати випросити ще трохи сухого корму в отого хлопчика, але він каже, що у них і так встелено ним всю підлогу, тому він віддасть його єноту. І вони з татом йдуть шукати єнота.
Дорослі поглядають у небо.
- По Житомирщині знов б'ють, суки. О, а під Києвом наші збили, молодці, пацани, так тримати, - швидко інформують одне одного відвідувачі, які між годуванням тварин і заспокоєнням дітей встигають зазирнути у новинні стрічки.
- Пішли ще глянемо на козенят, пішли? - пропонує мама дівчинці з білявими кісками. Вона вже не плаче. І радісно киває, посміхаючись. На її щоках ще блищать сльози. Левиця більше не реве. Відбій тривоги.
Evgenia Genova, Одеса
| Читайте також |
| Коментарі (0) |