На смерть Ратко Младича
НА СМЕРТЬ РАТКО МЛАДИЧА, АБО ЯК НАМ ЗРУЙНУВАТИ КАРФАҐЕН.
Північноболотяні знову бомблять нам склади - книжкові й продуктові: триває та сама п'єса - "прінуждєніє к Булґакову" і ставка на "новий Голодомор" (no comments!). Є щось глибоко символічне в тому, що заклик бомбити наші міста, доки ми не вийдем назустріч їхнім військам "с поднятимі лапкамі"(с), нарешті відкрито озвучив уголос (бо ж досі вони на внутрішню аудиторію запевняли, наче "мирняк" не бомблять!) їхній "думний дяк" із прізвищем Толстой. (Іронія історії, казав Геґель.)
До речі, щиро раджу всім, кому трапиться бути у Львові, подивитись у 1-му ТЮЗі "Бояриню" за Лесею Українкою (нам якраз пощастило її застати в дні німецько-українського "Мосту"), - неймовірно суголосно ця драма "ухилянтів XVII ст." зазвучала дневі сьогоднішньому, і навіть чорно-біла сценографія (сама ЛУ скаржилася своїм бета-рідерам, що п'єса вийшла "чорно-білою") як із нашої війни писана. І думні дяки ті самі, і наші "холопи Стьопки" теж. "Очєнь своєврємєнная" штука (тільки, як виберетесь, попередньо перечитайте п'єсу, бо в нашої акторської молоді робота з текстом традиційно найслабше місце, а в ЛУ важить таки кожне слово!).
А ще на цей тиждень припало особливо рясно славетних смертей, просто "зорепад" якийсь, - пів моєї стрічки оплакує Доллі Партон, ще пів - Іґнація Карповіча (автора перекладеного і в нас роману "Сонька", одного з найліпших польських письменників), хтось сумує за Петером Надашем (переважно європейці, в нас його не знають і, значить, найближчим часом не перекладатимуть, сучасну угорську літературу, вельми цікаву й багату, ми "пропустили". дай Біг хоч Краснагоркаї розкуштувати)... Яскраві люди, видатні здобутки, жаль, що "більше не буде" від них нічого нового, - достойна скорбота по достойних життях.
А мене. несподівано, зачепила зовсім інша смерть - і зовсім інший жаль: вчора в Гаазі сконав у тюрмі Ратко Младич - "сербський Шойгу", воєнний злочинець, відповідальний, серед іншого, за геноцид у Сребрениці (і в сусідній Жепі було б те саме, але там йому протистояли не перелякані нідерландці, а наші хлопці, і полковник Верхогляд зміг урятувати населення від різанини.
Ратко Младича, цього покидька, впіймали щойно в 2011-му, суд тягся ледь не шість років, здох він ситим і доглянутим, у нідерландській тюрмі, на 84-му році життя... Чи справді я хочу для путіна, шойгу, лаврова, толстого, ім'я ж їм легіон - аналогічного "балканському" суду в Гаазі?..
Люби, Боже, правду - ні. Я хочу їм прилюдної страти з трансляцією в прямому ефірі по всіх широтах, як футбольного мондіалю. Наочно, крупним планом, щоб до кожного найзавалящішого "путінферштеєра" дійшло і вкарбувалося в гіпоталамус, без переговорів і компромісів: людоїдство на цій планеті ЗАБОРОНЕНЕ. Крупний шрифт, червона кнопка. Не до обговорення.
(Я розумію, що зло з життя країн і соціумів таким робом не викоріниш, і взагалі його не викоріниш, воно між нас від часу Адама і Єви, - мені йдеться тільки про те, що всі попередні міжнародні ресурси його правового контролю вже вичерпали себе, ми шкребем по денцю, і я не знаю, чи дасться з тих вишкребків спекти ще якогось Колобка...)
Я хочу суду над Росією (Московією) як принципом урядування і суспільної організації - як "рускімміром", а не його рендомно наловленими воєнними злочинцями, які потім до дев'ятого десятка читатимуть у тюрмі свіжу пресу й гратимуть у м'яча (Славенка Дракуліч описала їхній побут у "Вони б і мухи не скривдили", лінк на книжку теж дам у коменті). Одне слово - хочу цивілізаційної безповоротности тоталітаризму, під якою б то не було личиною.
Я забагато хочу, я знаю.)) Але майбутнє будується - з наших бажань. (Скворода казав: "Бери вершину, матимеш середину"). В кінцевому підсумку, тільки максималістські бажання себе виправдовують.
Наша Перемога (невідворотність якої вже й ворог починає усвідомлювати, тому й казиться) - це все ще "середина". Щоб вона була повною і ґарантованою, нам усім потрібен - безпечніший світ.
Тож не біймось бути максималістами.
Carthago delenda est.
Оксана ЗАБУЖКО
Північноболотяні знову бомблять нам склади - книжкові й продуктові: триває та сама п'єса - "прінуждєніє к Булґакову" і ставка на "новий Голодомор" (no comments!). Є щось глибоко символічне в тому, що заклик бомбити наші міста, доки ми не вийдем назустріч їхнім військам "с поднятимі лапкамі"(с), нарешті відкрито озвучив уголос (бо ж досі вони на внутрішню аудиторію запевняли, наче "мирняк" не бомблять!) їхній "думний дяк" із прізвищем Толстой. (Іронія історії, казав Геґель.)
До речі, щиро раджу всім, кому трапиться бути у Львові, подивитись у 1-му ТЮЗі "Бояриню" за Лесею Українкою (нам якраз пощастило її застати в дні німецько-українського "Мосту"), - неймовірно суголосно ця драма "ухилянтів XVII ст." зазвучала дневі сьогоднішньому, і навіть чорно-біла сценографія (сама ЛУ скаржилася своїм бета-рідерам, що п'єса вийшла "чорно-білою") як із нашої війни писана. І думні дяки ті самі, і наші "холопи Стьопки" теж. "Очєнь своєврємєнная" штука (тільки, як виберетесь, попередньо перечитайте п'єсу, бо в нашої акторської молоді робота з текстом традиційно найслабше місце, а в ЛУ важить таки кожне слово!).
А ще на цей тиждень припало особливо рясно славетних смертей, просто "зорепад" якийсь, - пів моєї стрічки оплакує Доллі Партон, ще пів - Іґнація Карповіча (автора перекладеного і в нас роману "Сонька", одного з найліпших польських письменників), хтось сумує за Петером Надашем (переважно європейці, в нас його не знають і, значить, найближчим часом не перекладатимуть, сучасну угорську літературу, вельми цікаву й багату, ми "пропустили". дай Біг хоч Краснагоркаї розкуштувати)... Яскраві люди, видатні здобутки, жаль, що "більше не буде" від них нічого нового, - достойна скорбота по достойних життях.
А мене. несподівано, зачепила зовсім інша смерть - і зовсім інший жаль: вчора в Гаазі сконав у тюрмі Ратко Младич - "сербський Шойгу", воєнний злочинець, відповідальний, серед іншого, за геноцид у Сребрениці (і в сусідній Жепі було б те саме, але там йому протистояли не перелякані нідерландці, а наші хлопці, і полковник Верхогляд зміг урятувати населення від різанини.
Ратко Младича, цього покидька, впіймали щойно в 2011-му, суд тягся ледь не шість років, здох він ситим і доглянутим, у нідерландській тюрмі, на 84-му році життя... Чи справді я хочу для путіна, шойгу, лаврова, толстого, ім'я ж їм легіон - аналогічного "балканському" суду в Гаазі?..
Люби, Боже, правду - ні. Я хочу їм прилюдної страти з трансляцією в прямому ефірі по всіх широтах, як футбольного мондіалю. Наочно, крупним планом, щоб до кожного найзавалящішого "путінферштеєра" дійшло і вкарбувалося в гіпоталамус, без переговорів і компромісів: людоїдство на цій планеті ЗАБОРОНЕНЕ. Крупний шрифт, червона кнопка. Не до обговорення.
(Я розумію, що зло з життя країн і соціумів таким робом не викоріниш, і взагалі його не викоріниш, воно між нас від часу Адама і Єви, - мені йдеться тільки про те, що всі попередні міжнародні ресурси його правового контролю вже вичерпали себе, ми шкребем по денцю, і я не знаю, чи дасться з тих вишкребків спекти ще якогось Колобка...)
Я хочу суду над Росією (Московією) як принципом урядування і суспільної організації - як "рускімміром", а не його рендомно наловленими воєнними злочинцями, які потім до дев'ятого десятка читатимуть у тюрмі свіжу пресу й гратимуть у м'яча (Славенка Дракуліч описала їхній побут у "Вони б і мухи не скривдили", лінк на книжку теж дам у коменті). Одне слово - хочу цивілізаційної безповоротности тоталітаризму, під якою б то не було личиною.
Я забагато хочу, я знаю.)) Але майбутнє будується - з наших бажань. (Скворода казав: "Бери вершину, матимеш середину"). В кінцевому підсумку, тільки максималістські бажання себе виправдовують.
Наша Перемога (невідворотність якої вже й ворог починає усвідомлювати, тому й казиться) - це все ще "середина". Щоб вона була повною і ґарантованою, нам усім потрібен - безпечніший світ.
Тож не біймось бути максималістами.
Carthago delenda est.
Оксана ЗАБУЖКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |