На смерть Михайла Горбачова
Цинічно кажучи, він зажився на цьому світі, адже і СРСР, першим і останнім президентом якого він був, давно помер, і комуністична партія, останнім генсеком якої він був, давно спочила, а він жив. Навіть його опоненти- суперники, що формально Союз розвалили, померли – Єльцин, Шушкевич і Кравчук, які в Бєловєзькій пущі офіційно підписали капітуляцію СРСР та розчистили дорогу незалежним Україні і Білорусі. А він жив. Щойно помер на 92 році життя.
Кажуть, уже мало не на смертному одрі він назвав Путіна своїм найбільшим розчаруванням – ще б пак, чекісти перемогли комуністів. Але нам від того не легше, а навпаки, адже той таки Горбачов ще й підтримав російську окупацію Криму. Власне, після смерті його вже спогадають всі його гріхи, плутаючи їх із гріхами системи, яку він випадком долі очолив – і бійню у Баку і в Карабасі, і приховування правди про чорнобильську аварію, і чотири роки афганської авантюри, яка ще при ньому тривала, хоч він її і припинив, і бійню у Вільнюсі, і смерть Василя Стуса, що таки за його правління сталася… Перед апостолом Петром йому доведеться довго балакати, але Горбачов це любить…
Та разом з тим не можна забути й демократизацію та гласність, які саме завдяки йому сталися, хоч якими б цілями він не керувався. Замість шамкаючих маразматиків (я сам чув у школярські свої часи, як Брежнєв по радіо у Баку вишамкував: «Труженики советского Афганистана» замість Азербайджана), замість дурнуватих кадебістських хапань людей на вулицях в короткий час Андропова (а нам, натоді студентам, зняли бронь і відправили служити в радянську армію), замість того тягучого застою, коли записувалися черги на отримання пральної машини і холодильника, прийшов молодий, енергійний керівник, який вільно говорив без папірця, який пішов у народ, дружина якого стала посмішкою прикрашати сірі радянські будні (доти радянські керівники дружин старанно ховали у закамарках своїх номенклатурних дач). А головне – саме при Горбачові на нас хлинула правда про сталінщину, а відтак і про всю комуністичну систему. Сьогоднішньому читачеві важко уявити, що о сьомій ранку біля газетних кіосків, ще потемки, вишиковувалися черги за свіжими газетами – настільки була потрясаюча правда, що в них відкривалася. А тиражі газет і журналів були мільйонними!
Завдяки Горбачов впала Берлінська стіна і возз’єдналась Німеччина. Завдяки йому припинено війну в Афганістані, ми перестали годувати Кубу, Анголу, В’єтнам і Ефіопію (насправді список довший). При Горбачові не тільки академіка Сахарова випустили з квартирного ув’язнення в Горькому , але й українських політв’язнів із ув’язнення мордовського. Безумовно, він не хотів розпаду СРСР, але вся його діяльність сприяла цьому об’єктивно і за цю його мимовільну роботу маємо бути вдячними.
На могилі Хрущова скульптор Ернст Нєізвєстний поставив символічний пам’ятник з поєднанням чорного і білого кольорів. Така сама двоїстість була і в Горбачова. Звідки вона?
Сам Михайло Горбачов згадував, що його дід Пантелеймон Гопкало – українець, а батьки Горбачова тримали за портретом Лєніна …ікони. Діда – голову колгоспу «Красний Октябрь» арештовували і ця несправедливість сталінських часів запала юному Михайлу в душу, адже він жив у домі діда і брав з нього приклад. Вона відгукнеться потім гласністю, що остаточно поховає сталінізм, скільки б не кричали лігачови (секретар ЦК КПРС, який відзначився боротьбою з Єльцими та вирубуванням виноградників у Криму) та ніни андрєєви (була така активістка, що нашуміла статтею типу «Не поступаться принципами!»). Коли в Києві починався Народний Рух, Горбачов приїхав і на зустрічі з українськими письменниками напам’ять цитував вірші Андрія Малишка. Чим, звичайно, їх здивував, але створення НРУ і рух України до незалежності не зупинив, бо колеса історії назад не крутяться. Коли ж був його вже аж 80- річний ювілей і в якомусь ресторані це відмічали, то Горбачов несподівано для москвичів заспівав улюблену пісню, якою виявилась наша, чернігівська, на слова Леоніда Глібова «Стоїть гора високая». До речі, мелодія була геть інакша, ніж ми знаємо – очевидно, ця трансформація відбулася вже на Кубані, де українці співали своєрідним чорноморським наспівом. Щось у ньому, молодому Горбачові, за торкнулося своє, українське, коли за дружину обрав також українку, та ще й з Чернігівщини – Раїсу Титаренко. А сам він до кінця життя так і не позбувся характерного українського гекання у вимові.
Та все це не відміняє основної символіки: помер останній глава російсько- радянської імперії, за його часу правління ще величезної. І на українських полях помирає сама урізана імперія – Росія.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Кажуть, уже мало не на смертному одрі він назвав Путіна своїм найбільшим розчаруванням – ще б пак, чекісти перемогли комуністів. Але нам від того не легше, а навпаки, адже той таки Горбачов ще й підтримав російську окупацію Криму. Власне, після смерті його вже спогадають всі його гріхи, плутаючи їх із гріхами системи, яку він випадком долі очолив – і бійню у Баку і в Карабасі, і приховування правди про чорнобильську аварію, і чотири роки афганської авантюри, яка ще при ньому тривала, хоч він її і припинив, і бійню у Вільнюсі, і смерть Василя Стуса, що таки за його правління сталася… Перед апостолом Петром йому доведеться довго балакати, але Горбачов це любить…
Та разом з тим не можна забути й демократизацію та гласність, які саме завдяки йому сталися, хоч якими б цілями він не керувався. Замість шамкаючих маразматиків (я сам чув у школярські свої часи, як Брежнєв по радіо у Баку вишамкував: «Труженики советского Афганистана» замість Азербайджана), замість дурнуватих кадебістських хапань людей на вулицях в короткий час Андропова (а нам, натоді студентам, зняли бронь і відправили служити в радянську армію), замість того тягучого застою, коли записувалися черги на отримання пральної машини і холодильника, прийшов молодий, енергійний керівник, який вільно говорив без папірця, який пішов у народ, дружина якого стала посмішкою прикрашати сірі радянські будні (доти радянські керівники дружин старанно ховали у закамарках своїх номенклатурних дач). А головне – саме при Горбачові на нас хлинула правда про сталінщину, а відтак і про всю комуністичну систему. Сьогоднішньому читачеві важко уявити, що о сьомій ранку біля газетних кіосків, ще потемки, вишиковувалися черги за свіжими газетами – настільки була потрясаюча правда, що в них відкривалася. А тиражі газет і журналів були мільйонними!
Завдяки Горбачов впала Берлінська стіна і возз’єдналась Німеччина. Завдяки йому припинено війну в Афганістані, ми перестали годувати Кубу, Анголу, В’єтнам і Ефіопію (насправді список довший). При Горбачові не тільки академіка Сахарова випустили з квартирного ув’язнення в Горькому , але й українських політв’язнів із ув’язнення мордовського. Безумовно, він не хотів розпаду СРСР, але вся його діяльність сприяла цьому об’єктивно і за цю його мимовільну роботу маємо бути вдячними.
На могилі Хрущова скульптор Ернст Нєізвєстний поставив символічний пам’ятник з поєднанням чорного і білого кольорів. Така сама двоїстість була і в Горбачова. Звідки вона?
Сам Михайло Горбачов згадував, що його дід Пантелеймон Гопкало – українець, а батьки Горбачова тримали за портретом Лєніна …ікони. Діда – голову колгоспу «Красний Октябрь» арештовували і ця несправедливість сталінських часів запала юному Михайлу в душу, адже він жив у домі діда і брав з нього приклад. Вона відгукнеться потім гласністю, що остаточно поховає сталінізм, скільки б не кричали лігачови (секретар ЦК КПРС, який відзначився боротьбою з Єльцими та вирубуванням виноградників у Криму) та ніни андрєєви (була така активістка, що нашуміла статтею типу «Не поступаться принципами!»). Коли в Києві починався Народний Рух, Горбачов приїхав і на зустрічі з українськими письменниками напам’ять цитував вірші Андрія Малишка. Чим, звичайно, їх здивував, але створення НРУ і рух України до незалежності не зупинив, бо колеса історії назад не крутяться. Коли ж був його вже аж 80- річний ювілей і в якомусь ресторані це відмічали, то Горбачов несподівано для москвичів заспівав улюблену пісню, якою виявилась наша, чернігівська, на слова Леоніда Глібова «Стоїть гора високая». До речі, мелодія була геть інакша, ніж ми знаємо – очевидно, ця трансформація відбулася вже на Кубані, де українці співали своєрідним чорноморським наспівом. Щось у ньому, молодому Горбачові, за торкнулося своє, українське, коли за дружину обрав також українку, та ще й з Чернігівщини – Раїсу Титаренко. А сам він до кінця життя так і не позбувся характерного українського гекання у вимові.
Та все це не відміняє основної символіки: помер останній глава російсько- радянської імперії, за його часу правління ще величезної. І на українських полях помирає сама урізана імперія – Росія.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |