На Кубані прокидаються українці

В одній соціальній мережі є група "Переселенці 19 ст. з Полтавщини на Кубань". Читаючи теми групи, переконуєшся, що й сьогодні серед нащадків цих переселенців існує туга за прабатьківщиною­ Україною, за українською піснею, українським словом…

Іноді навіть теми обговорюють українською мовою:

- Коротенька пісня, яку я часто чув від своєї бабусі (с. Солуно -Дмитриївське Ставропольського краю):

"Селезень, селезень, а я вуточка.

Ти знявсь, полетів, а я туточка".

Дописувач групи продовжує:

- Звісно, пісень українських було купа купезна у нас на землях найпівденнішої української республики - Української Кубанської Народної Ради, що не корилася ані червоним, ані білим, мріяла про злуку з УНР та ЗУНР, про що вже було підготовлено відповідні угоди. Їх не встигли підписати, знищили республику в ці буремні роки та й з нею - мрію про країну від Попраду до Ельбрусу, заселену єдиним народом... Минатимуть роки й мої батьки будуть просити своїх батьків, аби ті говорили по-російськи, бо вони - їхні діти - вже їх нерозуміють, а мій тато буде згадувати забулу мову, щоби порозумітися із моєю донькою ­- своєю унукою - вже у 21­-му стороччі, пише Gazeta.ua

- Мій улюблений вірш українською мовою "Чого являєшся мені у сні" Івана Франка, - підхоплює тему інша учасниця. Текст в оригіналі написаний з помилками, але щиро, від душі.

- Пропоную кожному учаснику групи знайти для цієї теми хоча б один український вірш, українську пісню, прислів'я, народну прикмету чи коротеньку цитату з літератури, написану українською мовою. Або просто спробуйте написати самостійно кілька слів по-­українськи, – пропозиція у відповідь.

До речі, ось що писав про Кубанських козаків учасник Кавказької війни Теофіл Лапинський: "От так своїми руками відцуралися ми від своєї солов'їної, мови наших предків, звичайно не було це лише нашим недбальством чи зрадливістю, у значній мірі це була лінія тої держави, в якій ми жили. Спочатку за царя забороняли нашу мову, спалювали наші книжки, закривали наші газетита журнали, згодом радянська влада Огнем та Мечем знищувала в нас все українське, вигадуючи міфи про те, що Кубань заселялася "багатьма народами, в тому числі й вихідцами з Малоросії". Між іншим, більша частина запорожців, тобто жителів із України, згідно указу Катерини ІІ у 1792 році отримала дозвіл на переселення на територію Кубані, де й побудували станиці. Жили компактно, дотримувались звичаїв та побуту".

"Вони єдині серед козаків Росії, у котрих переважає слов'янська кров і розмовляють вони не великоруською, а своєю малоруською або русинською мовою…Ці козаки ніколи не мали великої прихильності до російського уряду", – написав Теофіл Лапинський. На цьому можна б було поставити крапку, але обмежуся трикрапкою. Бо історія українців Кубані, як показує їхнє спілкування, ще триває.