На бойовому чергуванні - заступник голови чернігівської "Просвіти"

Заступник голови Чернігівського обласного товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка Олександр Шевченко, який зараз є кулеметником другого взводу 41-го батальйону територіальної оборони, телефоном розповів про ситуацію під Слов’янськом. Його підрозділ охороняє один із важливих мостів.

— Олександре, як ставиться до вас місцеве населення?

— Люди втомлені і налякані війною. Але є й багато таких, що вважають нас визволителями. Жінка в Красному Лимані, біля двору якої ми зупинилися, винесла відро абрикосів. Багато людей, коли хочемо заплатити за хліб і воду, що їх просимо привезти з магазину, відмовляються навіть гроші брати. Однак ми намагаємося воду брати тільки бутильовану, бо вже маємо прикрий досвід, коли нас намагалися отруїти.

— А часто трапляються сутички з бойовиками?

— Вдень у нас безпечно, а вночі пострілюють. Терористи розбилися на групи із 10 чоловік і шастають лісами. Минулої ночі був напад на перший взвод, який стоїть у небезпечному місці — на залізничному переїзді, оточеному ліском. Обійшлося без жертв. Оскільки у нас немає приладів нічного бачення, то для захисту розставляємо розтяжки з гранатами і, коли вони вибухають, відкриваємо в тому напрямку вогонь з усіх видів зброї. Ми не бачимо, собака там чи людина. Так загинув «полковник ДНР» Яровий. Один із наших пообіцяв приїхати після війни і родичам його показати місце поховання.

— Сам полковник на вас вийшов?

— Він був, певно, не один, але супутники кинули його, очевидно, ще живого. В нього знайшли документи — житель Донецька, 1966 року народження, «полковник ДНР»... Узагалі ж тут багато умовних братських могил терористів. Їх закопують абияк: поставлять нашвидкоруч збиті хрести, навіть без підписів... По 10 трупів у кожній. А хлопці кажуть, що знаходили і по 30.

— Отже, наші таки навчилися воювати?

— У зону нашої дії часто навідується розвідка і зачищає територію від бандитів. Бачив, як вели заарештованого таксиста, який видавав терористам розміщення наших людей. Загалом же ретельно перевіряємо всіх чоловіків, роздягаючи до пояса... Перевіряємо специфічні наколки, свіжі вогнепальні рани — сліди причетності до війни.

— Як у вас із забезпеченням?

— Бронежилети вже маємо, а шоломи — ненадійні, ще радянські, що тільки від осколків захищають. Бракує інформації. Новини дізнаємося лише із дзвінків друзів та родичів...

— Олександре, а воювати страшно?

— Тепер уже ні, а спочатку було по-всякому. Нині ж хочеться тільки одного — аби перестав іти цей надокучливий дощ...

Розпитував
Василь ЧЕПУРНИЙ.