Мозолясті істини

Яка прикрість! Тиждень настроювався на одну важливу подію, навіть купив нові черевики. Пішов… і не дійшов. Не пройшов і третину дороги, готовий вити від натертих мозолів. Узяв таксі і вернувся, не бажаючи більше ніяких церемоній.

Запхав ноги у воду з морською сіллю і мимоволі згадав того чоловіка з Нью Йорка, невідомого друга по нещастю. 11 вересня 2001 року він зранку квапився на роботу. До офісу у Всесвітньому торговому центрі подати рукою. Але як на зло за день до того купив нові черевики, і вони так муляли, що йти було несила. Дочвалав до аптеки і там півгодини йому підбирали пластир. Одним словом, на роботу не встиг… бо її вже не було. Ні самого офісу, ні двох веж Всесвітнього торгового центру. Зате був живий він. І його рятівні мозолі...

А згодом мені зателефонував колега, що повертався з тієї імпрези: «Краще б я туди не йшов!» Може, наші ноги часом ліпше знають, ніж голова, куди й коли нам іти.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ, "Різнотрав'я".