Московська анафема в церквах Івана Мазепи

Одним із проявів такої істерії стало похапливе рішення Київради перейменувати частину вулиці Івана Мазепи на Лаврську. Добре, хоч не повернули радянську назву — Січневого повстання, на згадку про більшовицький заколот на початку 1918 року проти Української Народної Республіки. Але й протиставляти в назві одної і тої самої вулиці Лавру й Мазепу — блюзнірство. Адже хто як не наш славний гетьман стільки зробив для святинь України. Втім, причини перейменування ніхто особливо й не приховував: саме на цій вулиці розташована Києво-Печерська лавра, яку, попри те, що вона головна православна святиня України, віддана чужоземній московській церкві. І наша-ненаша влада так уже переживала, що московський гість ступить на вулицю, названу ім’ям ненависного московитам гетьмана.

Наступним проявом україножерства стала ідея передати Лавру в підпорядкування Московського патріархату. І тоді в Лаврі, як і в інших московських храмах України, виголошуватимуть так звану “анафему” гетьману Іванові Мазепі. Тому, хто так багато зробив для православ’я.

До речі, щодо анафеми. Ні для кого не секрет, що це був суто політичний крок. Московська церква оголосила цю анафему гетьманові на вимогу московського царя Петра І, розлюченого тим, що гетьман уклав союз зі Швецією задля відновлення державності України. Краще б московська церква чесно визнала, що то була за анафема і під тиском якого царя. Того самого, що нищив церковне життя, що скасував у Росії патріархат.

А щодо гетьмана Івана Мазепи, то тільки невіглас може заперечувати його величезну роль у духовному відродженні України. Ось далеко не повний перелік храмів, які збудував або відновив гетьман Іван Мазепа в Україні. Почнімо цей перелік саме з Києво-Печерської лаври.

Церква Різдва Богородиці.
Троїцька надбрамна церква.
Церква Всіх Святих над Економічною брамою.
Інші святині столиці: Микільська лікарняна церква, Трапезна Покрови Богородиці, Вознесенська церква; Богоявленський собор; дзвіниця Пустинно-Миколаївського монастиря.
Святині по областях України:
Батурин: Церква Живоначальної Трійці, церква Св. Миколи, Воскресенська церква, церква Покрови Богородиці Батуринського Крупицького монастиря.
Собор Вознесіння Господнього Бахмацького монастиря.
Успенська церква Глухівського монастиря (1692), трапезна та дзвіниця Глухівського монастиря.
Церква Пресвятої Богородиці Домницького Різдвяно-Богородицького монастиря.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці на Січі (1693).
Дерев’яний храм Св. Іоанна Предтечі Кам’янського Успенського монастиря.
Трапезна церква Лубенського Мгарського монастиря.
Дерев’яний храм в ім’я Воскресіння Христового в Любечі, мурована Воскресенська церква в Любечі.
Собор Св. Миколая Макошинського Миколаївського монастиря.
Церква Пресвятої Богородиці у Новобогородицьку.
Дерев’яна церква в с.Прачі.
Троїцький собор Чернігова.
Церква Св. Івана Євангеліста у Чернігові.
П’ятницька церква в Чернігові.
Микільська церква у Білій Церкві.
Братський Богоявленський монастир.
(Перелік складено за матеріалами О. Ковалевської та С. Павленка).

Як бачимо, чимало з цих православних святинь знаходиться у нас на Чернігівщині. Це й не дивно, адже саме з нашим краєм пов’язаний найяскравіший період життя гетьмана, коли він понад 20 років правив Україною зі своєї столиці Батурина. А те, що багато з цих святинь по сьогодні перебувають у користуванні московської церкви, — зла гримаса історії, наслідок тривалої бездержавності і слабкості нашої так званої української вади. Але час усе розставити по місцях. У тому числі й щодо славного імені видатного гетьмана України.

Петро АНТОНЕНКО