Морське дно для москаликів

Я це чув на власні вуха. А так розповіли б - сказав би, що анекдот, і файний був би анекдот.

Отже, переповнена скотовозка - типовий бусик міжселищного значення, яка у звичайні місяці перевозить населення. А тепер, у дні курортного прайм-тайму, вщент забита окупантиками (місцеві ж також їздять, тому уявляєте собі який там тетрис).

Ми стоїмо і майже не бачимо нікого - тільки обличчя найближчих сусідів, в кращому разі, бо то можуть бути також груди, попи, плечі, сумки.
Випарюється піт, гаряче повітря лише переносить запахи, та нічого не вентілює.
Усі вже здохли та суворо мовчать.
(Я в таких випадках зачиняю очи і пригадую холодні дні, коли я, буває, вискочив на мороза і ледь не впав заживо бурулькою, чи як я йшов пішки повз крижану завірюху, і так далі - це допомагає).

Але групка окупантиків ніяк не наобщялась.
Розкидані в боки людськими масами, вони голосно перегукуються, пробують жартувати, бодритись, чіпляти місцевих.

Один з таких через три голови перемовляється з іншим - довгим, тягучим прааатівним акцентом.
Сенс розмови зводиться до того, що було б круто зробити в Криму метро.
Сів у таке метро - хоба, наступна зупинка курорт такий-то.

- Астанофка Ялта, слєдищая астанофка Ка-рі-їз, - вголос мріє окупантик. - Патом слєдищая астанофка...

- Наступна зупинка - морське дно, - раптом лунає голос з людського натовпу. І додає: - Μοcκaлики.

Сказане чистою українською. Голос хрипко-старечий, не зрозуміти, чи дідусевий, чи бабусевий, чи підліток отак приколовся, змінивши тембр, чи якась жінка схрипла.

Секундна павза. Гомеричний регіт. - сміється половина автобусу, інша захлинається в німих судомах.
Ніхто не рипається, погледіти хто сказав. Всі регочуть або задихаються.

В дівки, чиє обличчя мені спочатку спободалось, а потім аж надоїло (бо я дивився на нього півгодини безперервно, не мігши відвернути шию), від сміху сльози на очах, починає текти туш.

Не сміються тільки окупантики.
Як по команді вони затикаються, і всю дорогу далі задумливо мовчать.
Потроху стає знову нудно, і я зачиняю очи, подумки повертаючи себе в льодяний період.
Цього разу ніякі звуки не відволікають від медитації.

Алі ТАТАР- ЗАДЕ