Море і кохання на смак солоні

От зараз, здається, море вийшло з берегів, піднялося нагору і падає щосили вниз, гримлячи прибоєм по дахах, по дорогах, дмухаючи вздовж вулиць водяним пилом.

Крім жінок, море для мене є найбільшим джерелом «романтики», цього погано усвідомленого, але доступного майже кожному голосу.

Причому море - більше прочитане у книгах, аніж побачене у дитинстві; у дитинстві я лише двічі по два тижні був на Чорному морі, і це було для мене незабутнє свято життя.

А от справжнє, велике всесвітнє море, котре змішується з долею людини – я його не бачив, я про нього читав, але цього було досить, щоб з жовтих папірців Джека Лондона, Хемінгвея мені стало видно його

З наших вразив раптовою рідністю морю Яновський у величній «Шаланді у морі» («Вершники»), і тоді, уже в підлітковому віці, я зрозумів, що українці – це морська нація.

Море – «романтика». На непідготовлену душу воно може діяти непомітно і нищівно, оці всі курортні романи – недолугі спроби відповісти на його поклик. Ви ж помітили, що кров і море – солоні, що кохання на смак – солоне?

Гострий край моря, де воно сходиться з небом – завжди примушує мені посміхатися, тому що я бачу, що там, за ним. А за ним – весь світ, вогні тисяч портових міст, де люди живуть не так, як у рівнинах і на горах, де люди – мандрівники, хоча і можуть нікуди не йти, бо повз них неквапом рухається кораблями весь світ.

І жителі цих портових міст, скільки б не були далекі від філософії, по-іншому кохають, бо краще за решту знають, що все мине.

Ігор ЛУЦЕНКО