Микола Кошель - селянського кореня
Хоча митець і залишив свою малу батьківщину, але зв’язків з рідною Дуболугівкою ніколи не втрачав. Він часто приїздив до батьків, до своєї рідної сестри, коли була вільна від виробничих замовлень година. Ці зустрічі з рідним краєм і надихнули митця на створення живописних творів “На землі своїх предків” (1976), “Рідний край” (1975). Остання робота містить в собі своєрідний за вирішенням сюжет.
В рідний край, на свою батьківську землю влітку, після життя у великому місті, добираючись і літаком, і попутною машиною прибуває молода сім’я. Чоловік із дружиною та маленьким сином, побачивши наближення батьківської хати, зійшли з машини, щоб далі йти пішки, зтішити хвилювання свого серця. Зупинку вони зробили біля старовинного вітряка, що чатує подорожніх, на кордоні із полем і людським житлом. Він увесь похилився від віку та негоди. Молодята вирішили трохи відпочити посеред зелених трав, поруч із цим старим вітряком.
Кинуті дорожні речі. Юнак приліг горілиць, поруч кохана дружина, подалі син, який вперше, можливо, приїхав на село. Він, цей білявий хлопчина, такий малий, беззахисний стоїть біля соняха, роздивляючись цю дивовижну, величезну квітку, котру щойно побачив, відкрив для себе, перебуваючи тепер і у своєму рідному краю.
Перші яскраві дитячі враження від батьківської землі! Вони у кожного із нас. Згодом, як і у цієї дитини, вони будуть виринать у пам’яті, щемно нагадуючи про безтурботне, щасливе дитинство. І також цей хлопець, коли стане дорослим, теж вирішить показати і своєму синові землю своїх предків. Вона ось нині відкрилася цього теплого і запашного дня, із різнобарв’ям трав, пташиним гоміном… влітку 1975 року.
В картині “Батьківська земля”, виконаної через рік, художник знову опрацьовує свою тему, тепер уже з зовсім іншого боку, стосовно людської праці, як основи колообігу життя. Земля потребує повсякчасної уваги, вимагає, щоб на ній постійно працювали. Це вічний процес.
Микола Кошель змалював селянина, котрий боронить щойно засіяну ниву. Колгоспник поганяє кобилу, а поруч із нею вистрибує її лоша, таке червоне на яскраво зеленій галявині. Поруч, на ріллі із чоловіком, котрий править конем, стоїть і його дружина. Вона, як і земля, у спокої і чеканні, коли зануртує нове життя в її лоні та на землі, засіяній її чоловіком.
Ось такий вічний колообіг життя. Тому, невипадково людські й природні форми на картині такі заокруглені. Авторська ідея вимагає відповідного пластичного вирішення, як елементів, так і загальної композиційної побудови твору. Погляд глядача скерований згори на цю батьківську землю. Вона, як живий організм, знаходиться у здвиженні та взаємозв’язку, постійному русі, збагачена теплом і любов’ю. Цікаво бачити, що художник, можливо підсвідомо, а можливо, за знайомою йому усталеною композицією, поділив картину на дві площини. Ще один рух цього живого, дихаючого організму і в картині проглядатиме, утвориться відомий символ “інь і янь” – жіночого та чоловічого їства в природі.
Віктор ВЕЛИЧКО
В рідний край, на свою батьківську землю влітку, після життя у великому місті, добираючись і літаком, і попутною машиною прибуває молода сім’я. Чоловік із дружиною та маленьким сином, побачивши наближення батьківської хати, зійшли з машини, щоб далі йти пішки, зтішити хвилювання свого серця. Зупинку вони зробили біля старовинного вітряка, що чатує подорожніх, на кордоні із полем і людським житлом. Він увесь похилився від віку та негоди. Молодята вирішили трохи відпочити посеред зелених трав, поруч із цим старим вітряком.
Кинуті дорожні речі. Юнак приліг горілиць, поруч кохана дружина, подалі син, який вперше, можливо, приїхав на село. Він, цей білявий хлопчина, такий малий, беззахисний стоїть біля соняха, роздивляючись цю дивовижну, величезну квітку, котру щойно побачив, відкрив для себе, перебуваючи тепер і у своєму рідному краю.
Перші яскраві дитячі враження від батьківської землі! Вони у кожного із нас. Згодом, як і у цієї дитини, вони будуть виринать у пам’яті, щемно нагадуючи про безтурботне, щасливе дитинство. І також цей хлопець, коли стане дорослим, теж вирішить показати і своєму синові землю своїх предків. Вона ось нині відкрилася цього теплого і запашного дня, із різнобарв’ям трав, пташиним гоміном… влітку 1975 року.
В картині “Батьківська земля”, виконаної через рік, художник знову опрацьовує свою тему, тепер уже з зовсім іншого боку, стосовно людської праці, як основи колообігу життя. Земля потребує повсякчасної уваги, вимагає, щоб на ній постійно працювали. Це вічний процес.
Микола Кошель змалював селянина, котрий боронить щойно засіяну ниву. Колгоспник поганяє кобилу, а поруч із нею вистрибує її лоша, таке червоне на яскраво зеленій галявині. Поруч, на ріллі із чоловіком, котрий править конем, стоїть і його дружина. Вона, як і земля, у спокої і чеканні, коли зануртує нове життя в її лоні та на землі, засіяній її чоловіком.
Ось такий вічний колообіг життя. Тому, невипадково людські й природні форми на картині такі заокруглені. Авторська ідея вимагає відповідного пластичного вирішення, як елементів, так і загальної композиційної побудови твору. Погляд глядача скерований згори на цю батьківську землю. Вона, як живий організм, знаходиться у здвиженні та взаємозв’язку, постійному русі, збагачена теплом і любов’ю. Цікаво бачити, що художник, можливо підсвідомо, а можливо, за знайомою йому усталеною композицією, поділив картину на дві площини. Ще один рух цього живого, дихаючого організму і в картині проглядатиме, утвориться відомий символ “інь і янь” – жіночого та чоловічого їства в природі.
Віктор ВЕЛИЧКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |