Головна › Новини › ПОГЛЯД
Мій праліс
19-Трав-20 270 0.0 0
Праліс не дідо, праліс козак. Спраглій чи Неупиваха. Він тримається гурту, гуде, свариться басом, тяга за чупера вітровія, розкидає ручиськами лантухи запухлих од мокви хмар, пугає пугачем, гУкає одудом, заливається соловієм, і гордо пританцьовує, здвигаючи могутні рамена під коломийки дрозда.

Він і вмира, коли сам собі захоче. Звісно, якщо не підкрадеться до нього двонога пожерлива істота зі сталевими зубами, що смердять бензиновим перегаром.

А який він добрий, коли уп'ється. Як мій знайомий завскладу, небіжчик дядько Петро. Той, бува, у щільному колі камрадів, хильнувши "енну", рішуче одсував пляшку:
- Всьо, друззя, більше ні-ні... Більше не буду.
- А то ж чого? - дивувався, хто не знав.

Дядько довго дивився на "непойнятливого", потім тулив указівного пальця до вуст і казав голосом великої таїни:
- Бо я, коли більше вип'ю, стаю добрим і всьо роздаю.

І мій праліс такий. Напризволявшись, стає щедрий і подільчивий. Квітом, плодом, грибом.

Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:есеї, ліс, Валерій Ясиновський


Читайте також



Коментарі (0)
avatar