Міцкевич і Пушкін, або Мистецтво поза політикою
Ще одна відома історія про двох видатних митців, які опинились по різні боки барикад, а також про «мистецтво поза політикою».
Поет Адам Міцкевич ще в студентські роки був заарештований за організацію підпільного р̶а̶д̶и̶к̶а̶л̶ь̶н̶о̶-̶н̶а̶ц̶и̶о̶н̶а̶л̶и̶с̶т̶и̶ч̶е̶с̶к̶о̶г̶о̶ патріотичного товариства, члени якого прагнули відновлення незалежності Польщі, яка в той час була окупована Російською Імперією. Спочатку Міцкевича кинули у в‘язницю, а потім відпустили з наказом вирушити до Петербурга. Згодом він потрапив до Москви, де знайшов, як йому здавалось, однодумців - борців проти тиранії з кола місцевої л̶и̶б̶е̶р̶а̶л̶ь̶н̶о̶й̶ інтелегенції. Його близькими друзями стали декабристи Рилєєв та Бєстужев, а також Алєксандр Пушкін.
Після невдалого перевороту декабристів Рилєєва стратили, а Бєстужева вислали до Сибіру. Незабаром Міцкевича знову почали переслідувати за поему «Конрад Валленрод», і він виїхав за кордон.
Саме в той час Польща повстала, і російські війська почали наступ на Варшаву з метою придушити повстання. Міцкевич став гучним голосом Польщі за кордоном, який закликав г̶о̶с̶д̶е̶п̶ Європу втрутитись і н̶а̶д̶і̶с̶л̶а̶т̶и̶ ̶д̶ж̶а̶в̶е̶л̶і̶н̶и̶ зупинити російську агресію.
А в Москві друг Міцкевича Пушкін пише вірш, який так і назвається «Р̶у̶с̶о̶ф̶о̶б̶а̶м̶» «Клеветникам России»:
О чем шумите вы, народные витии?
Зачем анафемой грозите вы России?
Что возмутило вас? волнения Литвы?
Оставьте: это спор славян между собою,
Домашний, старый спор, уж взвешенный судьбою,
Вопрос, которого не разрешите вы.
Уже давно между собою
Враждуют эти племена;
Не раз клонилась под грозою
То их, то наша сторона.
Кто устоит в неравном споре:
Кичливый лях, иль верный росс?
Славянские ль ручьи сольются в русском море?
Оно ль иссякнет? вот вопрос.
***
Повстання було жорстоко придушено, Варшава запалала, а Пушкін написав ще один вірш: «Бородинская годовщина».
...Но знайте, прошеные гости!
Уж Польша вас не поведёт:
Через её шагнёте кости!…
Восстав из гроба своего,
Суворов видит плен Варшавы;
Вострепетала тень его
От блеска им начатой славы!..
***
Його друзів-декабристів стратили, його самого висилали, цензурували і принижували. Ви ж пам‘ятаєте:
Паситесь, мирные народы!
Вас не разбудит чести клич.
К чему стадам дары свободы?
Их должно резать или стричь.
Наследство их из рода в роды
Ярмо с гремушками да бич.
Ця «честь», якої «клич» - вона ж є тільки у руських. Якщо хтось інший претендує на те, що в нього є честь, то він стовідсотково ф̶а̶ш̶и̶с̶т̶ ̶и̶ ̶р̶у̶с̶о̶ф̶о̶б̶ «клеветник России» та «кичливый лях».
Міцкевич написав свій вірш-відповідь Пушкіну, який називається “Do przyjaciół moskali” («Друзям-росіянам» - ну ви зрозуміли, фейсбук забанить).
Переклад Максима Рильського:
Чи вам я впам’ятку? — Я, тільки-но згадаю,
Як друзі гинули в вигнанні, в кайданах,
Пригадую і вас у цім далекім краї,
Встаєте, як живі, у мене ви в очах.
Де ви? Рилєєв той, що благородну шию
Я по-братерському колись йому стискав,
На шибениці він: велів так цар Росії,
До дерева ганьби пророка прив’язав.
Рука Бестужева, поета і жовніра,
Тепер одірвана від шаблі, від пера, —
До тачки деспотом рука прикута щира
І польська з нею поруч, як сестра.
На інших, може, з вас ще тяжча кара впала.
Хтось, може, звабився принадою чинів,
І плазувать душа перед тираном стала,
І він поклони б’є там, де поріг царів,
Продажним язиком його тріумфи славить
І з муки братньої глузує перед ним,
Моєю кровію свого меча кривавить
І гордий злочином, як подвигом гучним.
Коли здаля до вас, до скутого народу
На північ прилетять мої пісні-жалі
І продзвенять вгорі над вічним краєм льоду,
Хай волю вам звістять, як весну — журавлі.
По голосу мене пізнаєте; закутий,
Тирану лестячи, як уж, я плазував,
Лиш вам одкрив усе, що думать міг і чути,
Мов голуб, простоту до вас незмінно мав.
Тепер над світом став я з келихом трутизни,
Гіркі мої слова, пекучі повсякчас;
Ця гіркість, виссана із крові й слів вітчизни,
Хай ваші кайдани понищить, а не вас.
А хто в словах моїх образи тінь вбачає,
Той пса нагадує, що так навик носить
Свого нашийника, аж руку ту кусає,
Що від нашийника бажа його звільнить.
***
Четверта та п‘ята строфи - це про його друга Пушкіна. І Пушкін образився і теж написав вірш-відповідь: «Он между нами жил...»
Он между нами жил
Средь племени ему чужого; злобы
В душе своей к нам не питал, и мы
Его любили. Мирный, благосклонный,
Он посещал беседы наши. С ним
Делились мы и чистыми мечтами
И песнями (он вдохновен был свыше
И свысока взирал на жизнь). Нередко
Он говорил о временах грядущих,
Когда народы, распри позабыв,
В великую семью соединятся.
Мы жадно слушали поэта. Он
Ушел на запад — и благословеньем
Его мы проводили. Но теперь
Наш мирный гость нам стал врагом — и ядом
Стихи свои, в угоду черни буйной,
Он напояет. Издали до нас
Доходит голос злобного поэта,
Знакомый голос!.. боже! освяти
В нем сердце правдою твоей и миром,
И возврати ему...
***
«Злобный поэт», «в угоду черни буйной»... Ну так, всього-навсього розтоптали його Батьківщину, всього-навсього знищили те, що було для нього найдорожчим, всього-навсього зрадили щиру дружбу.
А що ми очікували в 2014му і зовсім не від Пушкіна?
І не забувайте: мистецтво поза політикою, а як же.
Павло ГІНТОВ
Поет Адам Міцкевич ще в студентські роки був заарештований за організацію підпільного р̶а̶д̶и̶к̶а̶л̶ь̶н̶о̶-̶н̶а̶ц̶и̶о̶н̶а̶л̶и̶с̶т̶и̶ч̶е̶с̶к̶о̶г̶о̶ патріотичного товариства, члени якого прагнули відновлення незалежності Польщі, яка в той час була окупована Російською Імперією. Спочатку Міцкевича кинули у в‘язницю, а потім відпустили з наказом вирушити до Петербурга. Згодом він потрапив до Москви, де знайшов, як йому здавалось, однодумців - борців проти тиранії з кола місцевої л̶и̶б̶е̶р̶а̶л̶ь̶н̶о̶й̶ інтелегенції. Його близькими друзями стали декабристи Рилєєв та Бєстужев, а також Алєксандр Пушкін.
Після невдалого перевороту декабристів Рилєєва стратили, а Бєстужева вислали до Сибіру. Незабаром Міцкевича знову почали переслідувати за поему «Конрад Валленрод», і він виїхав за кордон.
Саме в той час Польща повстала, і російські війська почали наступ на Варшаву з метою придушити повстання. Міцкевич став гучним голосом Польщі за кордоном, який закликав г̶о̶с̶д̶е̶п̶ Європу втрутитись і н̶а̶д̶і̶с̶л̶а̶т̶и̶ ̶д̶ж̶а̶в̶е̶л̶і̶н̶и̶ зупинити російську агресію.
А в Москві друг Міцкевича Пушкін пише вірш, який так і назвається «Р̶у̶с̶о̶ф̶о̶б̶а̶м̶» «Клеветникам России»:
О чем шумите вы, народные витии?
Зачем анафемой грозите вы России?
Что возмутило вас? волнения Литвы?
Оставьте: это спор славян между собою,
Домашний, старый спор, уж взвешенный судьбою,
Вопрос, которого не разрешите вы.
Уже давно между собою
Враждуют эти племена;
Не раз клонилась под грозою
То их, то наша сторона.
Кто устоит в неравном споре:
Кичливый лях, иль верный росс?
Славянские ль ручьи сольются в русском море?
Оно ль иссякнет? вот вопрос.
***
Повстання було жорстоко придушено, Варшава запалала, а Пушкін написав ще один вірш: «Бородинская годовщина».
...Но знайте, прошеные гости!
Уж Польша вас не поведёт:
Через её шагнёте кости!…
Восстав из гроба своего,
Суворов видит плен Варшавы;
Вострепетала тень его
От блеска им начатой славы!..
***
Його друзів-декабристів стратили, його самого висилали, цензурували і принижували. Ви ж пам‘ятаєте:
Паситесь, мирные народы!
Вас не разбудит чести клич.
К чему стадам дары свободы?
Их должно резать или стричь.
Наследство их из рода в роды
Ярмо с гремушками да бич.
Ця «честь», якої «клич» - вона ж є тільки у руських. Якщо хтось інший претендує на те, що в нього є честь, то він стовідсотково ф̶а̶ш̶и̶с̶т̶ ̶и̶ ̶р̶у̶с̶о̶ф̶о̶б̶ «клеветник России» та «кичливый лях».
Міцкевич написав свій вірш-відповідь Пушкіну, який називається “Do przyjaciół moskali” («Друзям-росіянам» - ну ви зрозуміли, фейсбук забанить).
Переклад Максима Рильського:
Чи вам я впам’ятку? — Я, тільки-но згадаю,
Як друзі гинули в вигнанні, в кайданах,
Пригадую і вас у цім далекім краї,
Встаєте, як живі, у мене ви в очах.
Де ви? Рилєєв той, що благородну шию
Я по-братерському колись йому стискав,
На шибениці він: велів так цар Росії,
До дерева ганьби пророка прив’язав.
Рука Бестужева, поета і жовніра,
Тепер одірвана від шаблі, від пера, —
До тачки деспотом рука прикута щира
І польська з нею поруч, як сестра.
На інших, може, з вас ще тяжча кара впала.
Хтось, може, звабився принадою чинів,
І плазувать душа перед тираном стала,
І він поклони б’є там, де поріг царів,
Продажним язиком його тріумфи славить
І з муки братньої глузує перед ним,
Моєю кровію свого меча кривавить
І гордий злочином, як подвигом гучним.
Коли здаля до вас, до скутого народу
На північ прилетять мої пісні-жалі
І продзвенять вгорі над вічним краєм льоду,
Хай волю вам звістять, як весну — журавлі.
По голосу мене пізнаєте; закутий,
Тирану лестячи, як уж, я плазував,
Лиш вам одкрив усе, що думать міг і чути,
Мов голуб, простоту до вас незмінно мав.
Тепер над світом став я з келихом трутизни,
Гіркі мої слова, пекучі повсякчас;
Ця гіркість, виссана із крові й слів вітчизни,
Хай ваші кайдани понищить, а не вас.
А хто в словах моїх образи тінь вбачає,
Той пса нагадує, що так навик носить
Свого нашийника, аж руку ту кусає,
Що від нашийника бажа його звільнить.
***
Четверта та п‘ята строфи - це про його друга Пушкіна. І Пушкін образився і теж написав вірш-відповідь: «Он между нами жил...»
Он между нами жил
Средь племени ему чужого; злобы
В душе своей к нам не питал, и мы
Его любили. Мирный, благосклонный,
Он посещал беседы наши. С ним
Делились мы и чистыми мечтами
И песнями (он вдохновен был свыше
И свысока взирал на жизнь). Нередко
Он говорил о временах грядущих,
Когда народы, распри позабыв,
В великую семью соединятся.
Мы жадно слушали поэта. Он
Ушел на запад — и благословеньем
Его мы проводили. Но теперь
Наш мирный гость нам стал врагом — и ядом
Стихи свои, в угоду черни буйной,
Он напояет. Издали до нас
Доходит голос злобного поэта,
Знакомый голос!.. боже! освяти
В нем сердце правдою твоей и миром,
И возврати ему...
***
«Злобный поэт», «в угоду черни буйной»... Ну так, всього-навсього розтоптали його Батьківщину, всього-навсього знищили те, що було для нього найдорожчим, всього-навсього зрадили щиру дружбу.
А що ми очікували в 2014му і зовсім не від Пушкіна?
І не забувайте: мистецтво поза політикою, а як же.
Павло ГІНТОВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |