"Мерзотники" Івана Андрусяка у Чернігові

Домовилися поставити наступного року виставу для дітей за творами автора під час презентації книг Івана Андрусяка у культурно-мистецькому центрі «Інтермеццо».
Виставу вперше побачать дітлахи на сцені Чернігівського лялькового театру імені Олександра Довженка, про це домовилися поет, літератор, автор численної дитячої прози Іван Андрусяк та режисер-постановник театру України Віталій Гольцов.
Перед цим письменник зустрівся із «малявками» - своїми юними шанувальниками у чернігівській школі гімназії № 31 та у Чернігівській обласній бібліотеці для юнацтва. У бібліотеці автор та літературний редактор видавництва «Грані - Т» провів зустріч також із бібліотекарями чернігівського району. Разом з Іваном Андрусяком до Чернігова завітав і Михайло Любиць – представник видавництва «Грані - Т».

У Чернігові письменник презентував книгу есеїстики "Дуби і леви". уривок з якої ми й пропонуємо читачам.

Олександр ЯСЕНЧУК

Мерзотники

Іван АНДРУСЯК

Чи знаєте ви, звідки беруться мерзотники? Я, скажімо, не знаю… Ніби ж дивишся – людина як людина, дві руки, дві ноги, одна голова на плечах; а заговоре – то хоч на місяць вий; ніби його не мати народила, а… як там у Шевченка, пригадуєте ж!

Та найстрашніше не те, що вони взагалі є, – з цим би вже якось дав собі раду, знаючи, що ось мерзотник, діла з ним ліпше не мати, а так най собі дриґає помаленьку, всякої ж тварі по парі Бог сотворив, – а найстрашніше те, що їм тепер скрізь зелена вулиця і канал чесних новин. Ми ж собі, люди як люди, так мислимо: ось є той-таки чоловік, дві руки, дві ноги, і раптом запраглося йому, аж засвербіло, щось таке мерзотне учворити. Ну то й учворив, а люди на нього дивляться та й кажуть: що ж ти, іване-петре-гавриле, з глузду зсунувся, чи ґедзь тебе який удзиґнув, чи ще яка мара, що ти не як людина поводишся, а як той… що проти ночі ліпше не згадувати. Навіть якщо й не кажуть, а просто дивляться – і того достатньо, у погляді вичитає й задумається: а мо’ я, іван-петро-гаврило, таки мерзотник, га? збоку ж видніше буває…

Ні, у нас останнім часом усе навпаки: учворить який-небудь іван-петро-гаврило мерзоту особливо гидотну, і одразу ж його по телевізору показують, інтерв’ю в нього беруть, уже він «чєлов’єк нарозхват», уже в нього, бач, і грошенята звідкись завелися, і слави-почесті ґламурні за ним по п’ятах валандаються («шанкарка п’яна», казав Тарас Григорович), а там і в парламент, диви, за списком якої-небудь реґі-воні потрапиш, коли пощастить… Виходить, що більша мерзота, то ліпше тепер оплачується!

Ось дуже часто показують цими днями по телевізору одного… секретаря, бачте, Донецької міськради. З виду такий собі хлопчина прибандючений, на лиці написано, що «ми унівєрсітєтав нє канчалі»… Здавалося б, і біс із ним, кому воно треба – отаке миршаве й недолуге в телевізор пхати? А виявляється, комусь-таки треба – бо воно, оце миршаве й недолуге з відверто українським прізвищем, на матір рідну покусилося! Його, секретаря Донецької міськради, бачте, язик претісняют! А воно такий розвинутий, бачте, язик – у хавці не вміщається, все наружу, бачте, вилізти норовить. А як виліз, то хоч ховайся: ета, мля, укгАінская мова і недагазвітая, мля, і ващє такая-сякая; пгічьом еті, мля укгАінци і нє люді савсєм а бидла ващє, мля; і етат Шевчєнка…

Звісно, хто ж іще! Тарас Григорович їм добряче в печінки в’ївся! Це вже остаточний лакмус, далі нікуди – кожна отака шовіністична мерзота, кожен отакий гидкий виплодок конче мусить «пнути» Шевченка! Спасибі, батьку Тарасе, – досі ти людям показуєш, хто є хто. Правду кажучи, я й не уявляю собі, що б ми без тебе робили!

А ось іще один – теж із відверто українським прізвищем. І пика його теж цими днями з телевізора не вилазила. Відзначився, бачте, – зібрав зграйку підлітків і повів приступом на… базар. Під гаслом «Україна для українців»! Бо на тому базарі, бачте, самі негри й араби торгують, – а йому чимось не подобаються чи то негри, чи то араби, і тому він вирішив видати себе за «українців»…

Здавалося б: це ж божевільний, що з нього візьмеш? А не все так просто! Нині, коли так звані кризовики-янучари під проводом їхніх януковічей-азарович-табачнікав неприкрито нищать усе питомо українське, отакий «похід на негрів» надто вже симптоматичним бачиться, надто вже відверто в їхні руйнівні плани вписується, – мовляв, ви только пасматрітє на етіх маларосав, куда с німі в Європу, за німі толька вєлікая расссєя плачєт, царь-батюшка Владімір Владіміравіч с наґайкай…

І взагалі: суцільна в нас, українців, благодать, – хіба тільки негри з арабами жити заважають. Кому вигідне виголошування отакі дурні? Ото ж бо й воно!

А телевізори усе це ретранслюють, усе це людям у голови втовкмачують. Отак і виходить, що вигідно нині ставати мерзотником, ой як вигідно!

І що з цим робити, Тарасе Григоровичу?