Менське земляцтво у Данилівці: батьківщині «українського Страдіварі»

«Любо братці, любо» - ця старовинна, козацька, аж ніяк немосквитська військова пісня часів громадянської війни лунала у приміщеннні неповної середньої школи с. Данилівка Менського району.
Того дня, з метою вшанування памяті кобзаря-лірника Олександра Корнієвського, що народився в цьому селі, зібралося чимало гостей як з Київа та Чернігова, так і з Мени: голова Менського коша Чернгівського земляцтва у м. Київі професор та етнолог Микола Ткач (уроджене), фольклорист та педагог Надія Данилевська, відомий кобзар Тарас Силенко, заступник голови Менської районної державної адміністрації, уродженець Данилівки Володимир Нєвжинський, начальник управління культури Менської РДА Микола Тищенко, заступник директора ТОВ РВЦ «Сіверщина», історик Олександр Ясенчук, історик, редактор журналу «Сіверянський літопис», журналіст Сергій Павленко. Приймали гостей голова Данилівської сільради, майор у відставці Володимир Скляр, директор школи Андрій Ємець та голова місцевого сільгосподарського кооперативу, поет Федір Лавриненко.
- «Дякуємо Вам шановні гості, що завітали до нас!» - такими словами та ще короваєм та концертною програмою зустріли школярі гостей.
- Окрім данилівців виступали перед присутніми і дівчата-бандуристки з Мени.
На що земляки теж відгукнулися. Про історію нашого славного краю його традиції, а ще про унікальність «Слова о полку Ігоревім» розповідали Микола Ткач та Надія Данилевська, наприкінці вони подарували шкільній бібліотеці свої книги. Окрім того підбірку книг українських класиків надала шкільній бібліотеці і родина Ясенчуків, а від районної адміністрації колонки та обладнання для прослуховування музичних дисків. Окрім того серед присутніх було поширено біографію Олександра Корнієвського, що була надрукована минулого року та свіжа газета «Сіверщина».
З доповіддю про незнані факти з історії села виступив Олександр Ясенчук, який розповів про менського сотника Данилевського, що врядував у часи хмельниччини, і який скоріш за все заснував село. Про спаплюжену більшовиками пам'ять – розритий цвинтар данилівських козаків –учасників війни 1812 року, про дружбу батька Корнієвського Самійла та письменника-філософа Льва Толстого, а отже й можливість відвідування Данилівки Толстим. Свої неперевершені поезії читав Федір Лавриненко.
По закінченню, зі словом вдячності звернувся до присутніх директор школи Андрій Ємець.
До речі, в селі школа носить горде ім’я Олександра Корнієвського, є й вулиця його імені.
П’ять фактів із життя бандуриста Олександра КОРНІЄВСЬКОГО
- Олександр Корнієвський на пораду М.Лисенка, В.Самійленка та інших шанувальників бандури додав підструнки для діезів та бемолів і надає бандурі хроматичного звучання, збільшує діапазон октав з двох до чотирьох-п'яти. Саме ця, нова, удосконалена бандура стала інструментом, на якому можна виконувати будь-який музичний твір. 1913 року на Всеросійській виставці бандури майстра відзначено бронзовою медаллю.
Проте удосконаленою бандурою були дуже невдоволені сліпі кобзарі, які не могли освоїти гру на ній. їх дратувала до того ж концертна діяльність зрячих молодих бандуристів (а серед них усе більше з'являлося жінок), заробіток їхній зменшувався.
Сергій КОРНІЄНКО
- Запозичивши старовинну козацьку гру — одбоєм — у свого земляка Терентія Пархоменка, Олександр Корнієвський прирівняв кобзу до арфи чи рояля, аби вона звучала в різних тональностях. Для цього довелося збільшити звукоряд, між приструнками почепити півтонові струни, а потім поставити на них перемикачі. Загалом майстер виготовив 180 бандур.
- У1937 році репресували спершу синів майстра, Леоніда та Олександра, а невдовзі і його самого. Усіх без суду заслали в далекосхідні табори. Трагічна доля спіткала й інших членів родини: донька Віра загинула в блокадному Ленінграді, а дружину, Е.Корнієвську, 1943 року фашисти спалили в Корюківці у власній хаті. Тоді згоріла й велика збірка українських народних музичних інструментів, що їх майстер виготовив за давніми зразками О. Корнієвський і в концтаборі злагодив собі бандуру.
Після звільнення, по смерті Сталіна, дорогою до Бійська у поїзді та на вокзалах інколи діставав її і починав грати. Такого в Сибіру не бачили. Мелодії українських пісень збирали довкола бандуриста людей. Міліція перевіряла документи, але табірна довідка засвідчувала, що бандура виготовлена власноручно.
- В репертуарі Олександра Самійловича налічувалось понад 200 творів. Це – народні пісні й танці, думи, навіть музика з опер «Наталка Полтавка» й «Запорожець за Дунаєм».