Мені все ж пізня осінь до душі

Мені все ж пізня осінь до душі.
Не через те, що бідна і убога.
Що розгребли давно вже бариші
І драпонули швидше якомога.

Вона самотня, мудра і сумна.
Вона пізнала щастя і минучість.
Що доля різна в кожного із нас
Й чекає різна кожного з нас участь.

Ми йшли, як йшли і думали, що так,
Що так повинно бути й не інакше...
Піди і пізню осінь запитай,
Де є чиє, де їхнє і де наше?
08.11.24р.

Євген ПОСТУЛЬГА