Лякливо осінь прогляда...

А вже худішають дерева.
Вже світять ребрами здаля.
За цим слідкує вітер ревно
Як дід вусатий з-під бриля.

Отак листочок за листочком,
Немов би краплі золоті
Летять донизу неохоче,
Де спочива прозора тінь.

Й крізь задерикуваті віти,
Де осінь вже не молода,
Лякливо трохи й ледь помітно
Далекий обрій прогляда.
21.10.24р.

Євген ПОСТУЛЬГА