Меморіал у Корюківці буде скромним і не там, де планувалося

Корюківка — місце однієї з найбільших трагедій Другої світової війни. У 1943 році нацистські карателі спалили містечко та вбили майже 7000 його жителів. Кілька років обласна влада, науковці та небайдужі громадяни добивалися вшанування цієї трагедії на загальнодержавному рівні та будівництва у Корюківці меморіалу усім спаленим поселенням України. Першої цілі вдалося досягнути; будівництво ж меморіалу завмерло на початковій стадії.

Про подальшу долю музейно-меморіального комплексу у Корюківці йшлося на брифінгу за участю посадовців області та автора проекту комплексу Бориса Дєдова 29 лютого. Про це повідомляє сайт Чернігівська ОДА

Вартість будівництва запроектованого у 2012 році амбітного Меморіального комплексу пам’яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами, склала б понад 40 мільйонів гривень. Перший заступник голови облдержадміністрації Леонід Сахневич нагадав, що наданого фінансування, втім, ледве вистачило на початкову стадію реалізації проекту. Протягом останніх років кошти на добудову, попри всі звернення до центральних органів влади, у державному бюджеті не передбачалися.

«Для того, щоб впоратися силами, фінансовими можливостями Чернігівської області, ми вирішили зробити скромніший проект музею. […] Все-таки створити цей музей, щоб людство знало, що це не тільки наймасштабніша трагедія України — це одна з наймасштабніших трагедій світу», — наголосив Леонід Сахневич.

Саме такий, більш скромний та реалістичний проект меморіалу у Корюківці презентував під час брифінгу Борис Дєдов.

Він пропонує:

– побудувати присвячений Корюківській трагедії павільйон при місцевому історичному музеї, розмістити там історичну експозицію та «живу стіну» з іменами загиблих;

– реконструювати Парк Пам’яті у Корюківці, де вже встановлені пам’ятні знаки з назвами спалених нацистськими окупантами сіл;

– встановити на новому міському кладовищі (яке зараз будується) пам’ятний хрест-дзвін та перепоховати там жертв трагедії.

Втім, ці пропозиції, особливо останню, ще обговорюватимуть з місцевою громадою та духовенством. З одного боку, останки понад 200 жертв каральної операції вже перепоховали у 2013 році в урочищі Гай, де першопочатково планувався меморіал. Там вони упокоєні нині, і доцільність ще однієї ексгумації можна поставити під сумнів. З іншого боку, міське кладовище було б більш доступним місцем для відвідувачів, у тому числі і для нащадків загиблих.

На думку Олексія Мірошниченка, в. о. голови Корюківської райдержадміністрації, чіпати захоронення не варто. Тим паче, що за ним доглядають, там же проходять пам’ятні заходи. Навпаки, він планує ініціювати звернення до Житомирської та Сумської обласних рад, аби об’єднати фінансові ресурси та гідно облаштувати братську могилу в урочищі Гай.

Довідково (за матеріалами Українського інституту національної пам’яті):

Корюківська трагедія — наймасштабніша каральна акція нацистів у Другій світовій війні в Європі, під час якої було повністю знищене поселення з усіма мешканцями.

1 березня 1943 року в Корюківку на Чернігівщині прибув нацистський каральний загін. Населений пункт оточили, а всіх мешканців зганяли у великі будинки й розстрілювали. Опісля містечко, насамперед ті будинки, де відбулися розстріли, підпалили. Акція тривала й наступний день, а через тиждень, 9 березня, карателі повернулися, щоб допалити Корюківку і добити вцілілих.

Загалом нацисти вбили тут близько 7000 людей, спалили 1290 будинків. Це — найбільше поселення в Європі, повністю знищене нацистами в рамках каральної операції під час Другої світової війни.

Разом з тим, це лише один з багатьох випадків знищення нацистами населених пунктів на українській території. За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, за час німецької окупації України було знищено понад 670 населених пунктів на території 16 сучасних областей України та Автономної республіки Крим. Жертвами такого роду каральних операцій стали щонайменше 50 828 вбитих.

Під час нищення Корюківки нацистським загоном чисельністю приблизно 300-500 карателів неподалік знаходилося партизанське з’єднання Олексія Федорова чисельністю від 3 до 5 тис. вояків. Проте, партизанське командування на чолі з Миколою Попудренком не віддало наказ захистити населення. Попри масштаб трагедії, в радянські часи вона не стала одним із символів нацистських злочинів.

На державному рівні роковини Корюківської трагедії вперше почали вшановуватися у 2013 році.