Мед з юності

Хтось, може, й подумає: ну й що за фото - двоє відерець з медом і якісь бур’янці зверху. Ет, не кажіть: це світлина про молодість.

Колись давно, ще в 1968 - 70 рр. випало мені вчителювати в прегарному селі Строїнцях (це - між Красним, на полях коло якого могила Данила Нечая, й Шаргородом). Село - хати на крутогорах і в долинах над ставками, з премилою, вже південноподільською, наддністрянською говірочкою, із пишними садами та розмаєм народної пісні (саме там того всього я вчився). І був я тоді класним керівником у дітей 5-го класу. Здружився. Хоч печально було прощатися, але все ж поїхав до Вінниці вступати на історичний факультет. Спогади про Строїнці й моїх учнів супроводжують мене все життя.

Років зо п’ять тому вони мене запросили на якусь річницю випуску. Радів спілкуванню й поверненню в молодість, попри те, що колишні учні - то вже статечні люди - вони для мене назавжди премилі п’яти- і шестикласники. Аж тут нещодавно на день народження дзвінок від Тоні Ящук, колишної зірочки-п’ятикласниці - з привітанням. Це - як строфа із пісні про молодість, як теплий спомин про давно минуле.

А нині від Тоні прилетів поштою і подарунок - пахучі меди із строїнецьких полів і запашні трави з її садка. Пахощі м’яти і меліси наповнили хату. Хто не знає, що то бути вчителем і через півстоліття одержати такий подарунок - багато чого не знає!

Арсен ЗІНЧЕНКО