Мати створює патріотичні ляльки, а син — зброю
У Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» відкрито онлайн-виставку ляльок Марини Шикалової (на знімку).
Як виявилося, саме рукоділля допомогло талановитій майстрині дочекатися сина з війни...
Кожна — витвір мистецтва
Марина народилася у Корюківці. Закінчила Чернігівський національний технологічний університет за економічною спеціальністю. Майже десять років працювала в податковій інспекції. Також вела гуртки «Спортивний туризм» і «Краєзнавство» в місцевому Будинку школяра.
Культура рідної землі та творчість завжди цікавили майстриню. Їй подобались авторські речі — незвичайні, що не мали повторення. І захотілося самій створити щось особливе. Навички були, бо до рукоділля її привчила бабуся — Ольга Макаренко. Розпочинала Марина з шиття та плетіння гачком. І настільки вправно опанувала ці техніки, що з часом почала виготовляти на замовлення блузи, костюми, вечірні сукні. Вбрання оздоблювала прикрасами власного виробництва. Але душа прагнула більшого.
Якоїсь миті у свідомості з’явився образ ляльки — сонячної дівчинки, котра їде на велосипеді. Припинивши всі свої творчі проекти, майстриня втілила цей образ у життя. Клаптики тканини, дротики, фарби, а ще трохи терплячості, сміливості, кілька недоспаних ночей... — і ось вона: тендітна дівчинка-лялька, унікальна і саме така, як уявлялася.
Відтоді розпочалося створення «ляльок для любування» — так називає свої витвори Марина Віталіївна. Це був початок. Нові ідеї та образи знову і знову змушували братися за голку. За три роки створила понад 200 власних образів! Виготовляє ляльки й на замовлення за наданими фотографіями. Марина розповідає, що прототипом деяких стали реальні люди. Окрім зовнішньої схожості, вона намагається передати і характер людини. Майстриня продумує образи до найменших дрібниць: від автентичного українського одягу до найдрібніших прикрас. Кожна лялька — витвір мистецтва, і про кожну можна розповідати цілу історію, вигадувати сюжети.
«Коли я зробила свою першу ляльку, то зрозуміла, що копіювати нецікаво, тому вирішила вигадувати їм образи. Більшість моїх творінь життєві, з гумором. Я люблю гумор: він допомагає жити. Дивишся на ляльку — й одразу на душі веселіше. Але всі до одної просякнуті духом України, — наголошує майстриня. — Через них я намагаюся прищепити людям любов до нашої Батьківщини і всього українського».
Марина Шикалова — майстриня від Бога: плете, шиє, виготовляє декоративні елементи для всіх своїх персонажів. Але зізнається, що ляльки — задоволення не з дешевих, тому у своїй роботі вона використовує фактично все, що є під руками: пінопласт, картон, пап’є-маше тощо.
Ляльки не просто красуються перед глядачами: кожна проживає своє життя, викликає певні емоції, примножує любов до Батьківщини й український дух. А патріотизм у її родині — не порожні слова!..
У десятці кращих ковалів
Коли єдиний син у 2014-му пішов добровольцем на фронт, Марина Віталіївна, щоб хоч трохи відволікатися й менше тривожитися, поринала у роботу. Не випускала з рук голку з ниткою і за той час нашила не одну колекцію ляльок!
Денис (на знімку) воював у складі 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1». Був гранатометником, снайпером. Під Вуглегірськом зазнав контузії від розриву міни. Потім з іншими військовими витягував побратимів під Дебальцевим. Того, що вони пережили, не бажає нікому.
Як більшість сільських хлопців, Денис знається на техніці, бо за освітою — електрик-зварювальник. У мирному житті працював на Корюківській фабриці технічних паперів, а нині вже не просто коваль, а коваль-зброяр. Усе обладнання і верстати в кузні — справа рук Дениса. Каже, що збирав із цікавістю, експериментував.
Денису подобається працювати з ексклюзивними замовленнями. Останнім часом у тренді — «дамаська сталь»: із видимими неоднорідностями на сталевій поверхні та візерунками, одержаними різними способами. Цю технологію коваль-зброяр опановував за літературою європейських майстрів, німецьких сталеварів. Деякі його ножі з малюнками чудернацьких сплавів коштують 600—700 доларів. Руків’я у деталях зі срібла, бивнів та зубів мамонтів, бакулюму (кістки моржа), рогів оленів, лосів. Серед новинок — руків’я зі стабілізованих брусків рідкісної деревини або тканини. Більшість виробів Дениса замовляють поціновувачі зі Штатів. Дещо зі своєї творчості демонструє на спеціалізованих виставках. До речі, Денис входить у десятку найкращих українських ковалів-зброярів.
«Я завжди пишалася тим, що українка. Я люблю свою Україну. І син став на захист своєї батьківщини, бо йому не байдужа доля країни», — каже Марина.
Сергій ЧЕРНЯКОВ, "Голос України"
Чернігівська область.
Фото надано автором.
Як виявилося, саме рукоділля допомогло талановитій майстрині дочекатися сина з війни...
Кожна — витвір мистецтва
Марина народилася у Корюківці. Закінчила Чернігівський національний технологічний університет за економічною спеціальністю. Майже десять років працювала в податковій інспекції. Також вела гуртки «Спортивний туризм» і «Краєзнавство» в місцевому Будинку школяра.
Культура рідної землі та творчість завжди цікавили майстриню. Їй подобались авторські речі — незвичайні, що не мали повторення. І захотілося самій створити щось особливе. Навички були, бо до рукоділля її привчила бабуся — Ольга Макаренко. Розпочинала Марина з шиття та плетіння гачком. І настільки вправно опанувала ці техніки, що з часом почала виготовляти на замовлення блузи, костюми, вечірні сукні. Вбрання оздоблювала прикрасами власного виробництва. Але душа прагнула більшого.
Якоїсь миті у свідомості з’явився образ ляльки — сонячної дівчинки, котра їде на велосипеді. Припинивши всі свої творчі проекти, майстриня втілила цей образ у життя. Клаптики тканини, дротики, фарби, а ще трохи терплячості, сміливості, кілька недоспаних ночей... — і ось вона: тендітна дівчинка-лялька, унікальна і саме така, як уявлялася.
Відтоді розпочалося створення «ляльок для любування» — так називає свої витвори Марина Віталіївна. Це був початок. Нові ідеї та образи знову і знову змушували братися за голку. За три роки створила понад 200 власних образів! Виготовляє ляльки й на замовлення за наданими фотографіями. Марина розповідає, що прототипом деяких стали реальні люди. Окрім зовнішньої схожості, вона намагається передати і характер людини. Майстриня продумує образи до найменших дрібниць: від автентичного українського одягу до найдрібніших прикрас. Кожна лялька — витвір мистецтва, і про кожну можна розповідати цілу історію, вигадувати сюжети.
«Коли я зробила свою першу ляльку, то зрозуміла, що копіювати нецікаво, тому вирішила вигадувати їм образи. Більшість моїх творінь життєві, з гумором. Я люблю гумор: він допомагає жити. Дивишся на ляльку — й одразу на душі веселіше. Але всі до одної просякнуті духом України, — наголошує майстриня. — Через них я намагаюся прищепити людям любов до нашої Батьківщини і всього українського».
Марина Шикалова — майстриня від Бога: плете, шиє, виготовляє декоративні елементи для всіх своїх персонажів. Але зізнається, що ляльки — задоволення не з дешевих, тому у своїй роботі вона використовує фактично все, що є під руками: пінопласт, картон, пап’є-маше тощо.
Ляльки не просто красуються перед глядачами: кожна проживає своє життя, викликає певні емоції, примножує любов до Батьківщини й український дух. А патріотизм у її родині — не порожні слова!..
У десятці кращих ковалів
Коли єдиний син у 2014-му пішов добровольцем на фронт, Марина Віталіївна, щоб хоч трохи відволікатися й менше тривожитися, поринала у роботу. Не випускала з рук голку з ниткою і за той час нашила не одну колекцію ляльок!
Денис (на знімку) воював у складі 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1». Був гранатометником, снайпером. Під Вуглегірськом зазнав контузії від розриву міни. Потім з іншими військовими витягував побратимів під Дебальцевим. Того, що вони пережили, не бажає нікому.
Як більшість сільських хлопців, Денис знається на техніці, бо за освітою — електрик-зварювальник. У мирному житті працював на Корюківській фабриці технічних паперів, а нині вже не просто коваль, а коваль-зброяр. Усе обладнання і верстати в кузні — справа рук Дениса. Каже, що збирав із цікавістю, експериментував.
Денису подобається працювати з ексклюзивними замовленнями. Останнім часом у тренді — «дамаська сталь»: із видимими неоднорідностями на сталевій поверхні та візерунками, одержаними різними способами. Цю технологію коваль-зброяр опановував за літературою європейських майстрів, німецьких сталеварів. Деякі його ножі з малюнками чудернацьких сплавів коштують 600—700 доларів. Руків’я у деталях зі срібла, бивнів та зубів мамонтів, бакулюму (кістки моржа), рогів оленів, лосів. Серед новинок — руків’я зі стабілізованих брусків рідкісної деревини або тканини. Більшість виробів Дениса замовляють поціновувачі зі Штатів. Дещо зі своєї творчості демонструє на спеціалізованих виставках. До речі, Денис входить у десятку найкращих українських ковалів-зброярів.
«Я завжди пишалася тим, що українка. Я люблю свою Україну. І син став на захист своєї батьківщини, бо йому не байдужа доля країни», — каже Марина.
Сергій ЧЕРНЯКОВ, "Голос України"
Чернігівська область.
Фото надано автором.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |