Мамині деруни

Зателефонувала мама:
«Та картопля, що ти вчора привіз, підморожена».
«Мамо, я її не тримав у морозильнику».
«Але мав би знати, що зараз і надворі морозильник».
«Ти ж сама казала, щоб не бавитися з кілограмами, а брати мішок. Я і взяв на гуртовому ринку».
«З машини брав, як я казала?»
«Так, при мені дістали мішок із кузова. Казали, щойно зі складу».
«На складах може бути студено, як у псарні. Ти питав, чи не прихоплена морозом?»
«Мамо, людям довіряти треба».
«Людям треба знайти дурних, які б це купили».
«Дякую, мамо».
«Не дякуй. Я ж тебе вчила. Візьми картоплину і розтовчи камінцем – одразу втямиш, чи свіжа, чи підмерзла, чи промерзла наскрізь».
«Вибач, мамо, я забув про цей спектральний аналіз».
«Забув. А що тепер?»
«Нічого. Завтра привезу тобі картоплю з супермаркету. А той мішок заберу і покладу біля контейнера. Знайдуться такі, що з’їдять».
«Я й сама з’їм. Я солодкувату картоплю ще більше люблю. Дати у воду чайну ложку оцту – і вона буде смачніша за таку. Приходь увечері на деруни…»
«Сметану купити?»
«Я сама куплю, бо ти знову візьмеш збирану і з крохмалем…»

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ,