реклама партнерів:
Головна › Новини › КУЛЬТУРА
Ліні Костенко сьогодні - 88!
19-Бер-18 1464 5.0 0
Я зателефонував Оксані Пахльовській з примарною надією запросити її, професорку римського університету Ла Сап"єнца, до нас, в чернігівське "Інтермеццо" для зустрічі з читачами. Примарна надія, бо й людина вона зайнята, й активно виступає по столичних медіа, та й ... донька Ліни Костенко. А та має нестримний характер. Оксана Єжи-Янівна чи й не в матір...

Тільки я почав автовідповідачу розказувати про себе, хорошого, як трубка обізвалася людським голосом:" Оксани нема вдома,а я -- її мама". Слава Богу, я не розгубився:" Драстуйте, Ліно Василівно!". Чому б мав розгублюватися? Ну, для інтелігента мого покоління і, природньо, саме українського інтелігента (бо неукраїнському все це -- "до фєні", яку вони й насаджують в нашій культурі) говорити з Ліною Костенко -- це все одно, що говорити з вічністю. Адже Ліна Костенко -- живий класик української літератури.

Який, щоправда, вже давно-давно нічого не видає. Тому і я не втримався:" А можна Вам нескромне питання: коли ми побачимо Вашу книгу, обіцяну видавництвом Івана Малковича?". Ліна Василівна відповіла: "Це дійсно нескромне питання. Я ж просила Івана нікому не говорити, бо я люблю так, щоб доки останньої крапки не поставлю -- не рухати". Але запевнила, що скоро її книги вийдуть. Книги. Тобто -- не одна.

Ми ще поговорили про провінцію -- я розповів про наш книжковий центр "Інтермеццо", а Ліна Василівна пригадала якесь село в Овруцькому районі на Житомирщині, біля радіаційної зони:" Які там діти! А який вчитель географії!". Ліна Костенко -- не просто поет, а сталкер чорнобильської зони. Щоліта їздить в експедиції у покинуті села причорнобилля.

Я запросив Ліну Костенко в Чернігів, нагадавши її вірша "Люблю чернігівську дорогу". "Так, -- пом"якшала Ліна Василівна, -- ми з чоловіком багато їздили, в тому числі і по ваших лісах". Не встиг нагадати як ми, студенти факультету журналістики, колядували в неї дома -- про це гарно спогадав Леонід Ісаченко в книзі "Хуго і Фігу". Я ще й був козою -- на книзі Ліна Костенко так і надписала: "Любій козі...". Власне, це було в іншому житті -- принаймні, в іншому столітті.

Оксану Пахльовську запросити до Чернігова не вдалося -- в її університеті вже почалися заняття. Можливо, приїде Ліна Костенко.
Та головне: хай пише Ліна Василівна! Хай вже вийде із свого затвору мовчання. Бо ж Україна терпне без слова Ліни Костенко.

Наостанок -- просто поезія. Ліни Костенко.

Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
Їй, певно, сняться повні жмені груш...

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Василь ЧЕПУРНИЙ, з книги "В осім барку"


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Оксана Пахльовська, українська література, Василь Чепурний, Ліна Костенко


Читайте також



Коментарі (0)
avatar