Леонідова криниця
«Джерельна вода», «чиста криниця» — ці поетичні образи вже давно стали символами незамуленої пам’яті людської. І не тільки символами… 9 серпня, коли в Кучинівці Щорського району відзначався День села, саме криниця, розташована в центрі, біля сільської ради, стала живим джерельцем поезії. На цямринах криниці, навколо неї невеличкими стосиками були розкладені книжечки — добірки віршів Леоніда Тереховича. І написано від руки: «Ці книжечки можна брати додому». Тобто: «Пийте, добрі люди, з цього джерела. І будьте здорові». Попри те, що це було поза сценарієм свята, люди сходилися до криниці, яка хоч на день стала Леонідовою. А ще люди знали, що вже вкотре до їхнього села завітав з далекого Ізраїлю дивакуватий старий єврей з чудернацьким прізвищем Натаріус.
Тож, поки недоброзичливці поливають пам’ять поета брудом, а інші падкі на сенсації тиражують і розносять по світу ті плітки (зрештою, і це передбачив поет — «хватить людям на осуд, як хватало на суд»), поки гартовані соцреалізмом ветерани журналістики, які тепер уже майже нічого не бояться, сперечаються, хто вперше відкрив поета (а його відкрила незалежність, за яку, власне, він і став «свідомо на муку»), поки земляки-односельці розмірковують, хто ж він — цей Терехович, бандит чи піїт, скромний, непоказний чоловік із прізвищем Натаріус тихо робить свою справу. Він повертає людям їхнього поета.
Щоправда, його в Кучинівці розуміють далеко не всі. Коли два роки тому йому вдалося відвоювати вже підготовлений до продажу на дрова будинок, де жили Тереховичі, трохи підремонтувати хату, перекрити дах, щоб не протікав, — сусідські мужики допитувалися, натякаючи, що єврей не може без баришу: «Ну скажи, Семеновичу, який тобі в цьому зиск? В Ізраїль це трухляччя повезеш, чи як?» Сміються дядьки…
І аж у боки беруться, коли Аркадій Натаріус без особливого пафосу, але твердо говорить: «Це потрібно Україні, це потрібно вашим дітям».
І таки справді вірить у те, що написано на встановленій ним меморіальній дошці на напівзруйнованій хатині поряд зі школою: «У цій хаті жив поет і правдоборець Леонід Терехович, який за свої чесні вірші і те, що не мирився з неправдою та несправедливістю, багато років провів у радянських тюрмах». Аркадій Натаріус таки вірить, що колись тут буде якщо не музей, то принаймні клас, меморіальний куточок, куди як на урок пам’яті приходитимуть учні, і нові покоління відкриватимуть для себе поета. Як це, власне, сталося і з ним 20 років тому, коли йому до рук потрапила непоказна книжечка «Свідомо став на муку». Прочитав вірші, дізнався про трагічну долю поета — і… сотворив собі кумира. Тепер збирає всі його вірші, щоб надрукувати повне зібрання творів Тереховича. Збирає вірші, розповіді про поета і... гроші. Ні, Аркадій Семенович добре вміє рахувати. І розуміє, що його ізраїльської пенсії не вистачить, аби здійснити задумане. Але він також знає: щоб підняти наш народ з колін, розбудити його, потрібна саме така поезія — мужня і патріотична.
А книжечки з Леонідової криниці швидко розійшлися по людях — майже всі двісті екземплярів. Можливо, саме зараз якийсь хлопчисько, неслух і забіяка, торкаючись до життєдайного поетичного джерела, вперше відкриває для себе поета. А може, поета в собі? Адже
Кучинівська земля щедра на самобутні таланти. Поета, який зможе ось так гордо і незалежно сказати: «Моє життя — не крок в німій колоні… Хай тільки лінія — та власної долоні». І ніхто його за це не вб’є, не посадить. І криниця пам’яті людської не замулиться, не зміліє, не споганиться неправдою.
Павло ПОВОД
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
