Кролевецькі рушники з побуту Чернігівщини

«Кіж треба! – плескала в долоні розхвильована баба Тетяна, відчитуючи доньок, побачивши полинялого рушника. – Свекруха єго папабєрежила тУОлькі, халоднаю вадою на кладци з кружкі пальлівала, а вани скарИЕй вІпрелі. ВзєлІ моду всє у той парешок усовувать...».

«Карелєвськіє» – саме так називали кролевецькі рушники у нас у Москалях. Мабуть, не було жодної хати в селі, де б не малося хоча б одного. Зазвичай, ними прикрашали червоний кут на Великоднє свято. У моєї прабабці Харитини було два кролевецькі рушники, один із яких був біло-червоним, а інший – різнокольоровим. Прабабця їх дуже берегла, особливо цього різнокольорового, ніколи не полоскала в гарячій воді, а лише попередньо обережно струснувши пил, пропускала його через воду, поливаючи нею з кружки на кладці сільської водойми. Саме за цим рушником і причитала прабабусина молодша невістка Тетяна.

Отож, для тих, хто ще не зіткнувся з такою неприємністю при пранні, – попередження.
На світлині зображено той самий прабабусин рушник, що зберігається в родині її онуки.

Юрій ДАХНО