Кравчук нічого не сказав...
Кравчук нічого не сказав. На зустрічі в Музеї жертв Голодоморів. Про саму кухню КПУ-шного новоязу. Про секрети адміністрування заперечень. Про персон, що відповідали за "орвельське" мовчання про голодівки.
Він не здав паролі та явки недоторканної касти "цекістів". Які свято зберігали голодоморну таємницю і саджали в тюрму за саму згадку про голод.
Так. Він підтвердив тотальність терору проти українців. Але не схотів називати цей період - період Райхскомісаріату УССР - окупацією. Як Литва.
Він шанує УПА. Але відмовляє їй в лаврах рятувальника від голоду, отого Третього Голодомору 1946-47. Бодай у західних краях.
Де ж він був таки щирий? Навіть прямолінійний. Ага. Коли говорив ... про русскіх!
Він прямо заявив: не Путін, а русскіє воюють тепер з Україною. І це не є чимось новим. Перед тим усі керівники СССР - ненавиділи Україну. Суслов, Андропов, Брежнєв, Чернєнко і Горбачов. Сказав це Кравчук раз, і вдруге, і втретє.
- Коли вони чули про Україну, у всіх у них змінювалося обличчя, - каже Кравчук. - Я не можу помилитися. Бо бачив кожного з них особисто багато разів...
Коли якась жіночка спитала з місця: шо ж нам робити? - Кравчук у свої 84 роки відповів просто: "Виховувати дітей. Прикладом".
Так. Прикладом відповіді - ненавистю на ненависть, неприязню на неприязнь,. І попередив: кінця конфлікту з русскіми не буде. Так буде ВІЧНО. А уникати цієї правди - великий ГРІХ.
Здається саме про такий ГРІХ я нещодавно вичитав у Нечуя-Левицького. У романі "Хмари". Там, в образі купця Сухобруса, весь богомильний українець - з отим гріхом самообману і обману власних дітей. Бо від Сухобруса й по сьогодні українець ДАЛІ виховує своїх чад у поштовій любові до московита. До неприятеля. До ворога.
І тим тяжко грішить.
Між іншим, пряма мова Кравчука - про московитів - дико обурила якусь пані, що перед цим богомильно занурювалася в голодоморні епізоди. Кажуть, вона просто вибігла з зали музею - мов несамовита.
Та й таке... Хіба ж можна українцеві говорити правду про русскіх? Її не можна говорити.
Так навчили нас батьки
Ростислав МАРТИНЮК
Він не здав паролі та явки недоторканної касти "цекістів". Які свято зберігали голодоморну таємницю і саджали в тюрму за саму згадку про голод.
Так. Він підтвердив тотальність терору проти українців. Але не схотів називати цей період - період Райхскомісаріату УССР - окупацією. Як Литва.
Він шанує УПА. Але відмовляє їй в лаврах рятувальника від голоду, отого Третього Голодомору 1946-47. Бодай у західних краях.
Де ж він був таки щирий? Навіть прямолінійний. Ага. Коли говорив ... про русскіх!
Він прямо заявив: не Путін, а русскіє воюють тепер з Україною. І це не є чимось новим. Перед тим усі керівники СССР - ненавиділи Україну. Суслов, Андропов, Брежнєв, Чернєнко і Горбачов. Сказав це Кравчук раз, і вдруге, і втретє.
- Коли вони чули про Україну, у всіх у них змінювалося обличчя, - каже Кравчук. - Я не можу помилитися. Бо бачив кожного з них особисто багато разів...
Коли якась жіночка спитала з місця: шо ж нам робити? - Кравчук у свої 84 роки відповів просто: "Виховувати дітей. Прикладом".
Так. Прикладом відповіді - ненавистю на ненависть, неприязню на неприязнь,. І попередив: кінця конфлікту з русскіми не буде. Так буде ВІЧНО. А уникати цієї правди - великий ГРІХ.
Здається саме про такий ГРІХ я нещодавно вичитав у Нечуя-Левицького. У романі "Хмари". Там, в образі купця Сухобруса, весь богомильний українець - з отим гріхом самообману і обману власних дітей. Бо від Сухобруса й по сьогодні українець ДАЛІ виховує своїх чад у поштовій любові до московита. До неприятеля. До ворога.
І тим тяжко грішить.
Між іншим, пряма мова Кравчука - про московитів - дико обурила якусь пані, що перед цим богомильно занурювалася в голодоморні епізоди. Кажуть, вона просто вибігла з зали музею - мов несамовита.
Та й таке... Хіба ж можна українцеві говорити правду про русскіх? Її не можна говорити.
Так навчили нас батьки
Ростислав МАРТИНЮК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |