Ковила на скіфському кургані
На скіфському кургані час ніби зупинився.
Лише тут можна побачити ковилу - останній подих древніх степів, які ніколи не знали плуга. Вона легко переживає пожежі й знову оживає, мовби пам’ятає, що вічність сильніша за вогонь. Але там, де земля підкорена людині, ковила давно відійшла у минуле, поступившись місцем іншим рослинам, здатним жити поруч із нами.
Та й цієї невеликої ділянки, що золотими хвилями переливається на вітрі, достатньо, аби уявити який вигляд мала ця земля тисячі років тому. І здається, що ось-ось із-за горизонту вийдуть скіфи: суворі вершники в бронзових обладунках, з луками за плечима. Вони з’являться, щоб нагадати - степ живе, і його подих усе ще відчувається у шелесті ковили над стародавнім курганом.
Сергій БЕБИК
Лише тут можна побачити ковилу - останній подих древніх степів, які ніколи не знали плуга. Вона легко переживає пожежі й знову оживає, мовби пам’ятає, що вічність сильніша за вогонь. Але там, де земля підкорена людині, ковила давно відійшла у минуле, поступившись місцем іншим рослинам, здатним жити поруч із нами.
Та й цієї невеликої ділянки, що золотими хвилями переливається на вітрі, достатньо, аби уявити який вигляд мала ця земля тисячі років тому. І здається, що ось-ось із-за горизонту вийдуть скіфи: суворі вершники в бронзових обладунках, з луками за плечима. Вони з’являться, щоб нагадати - степ живе, і його подих усе ще відчувається у шелесті ковили над стародавнім курганом.
Сергій БЕБИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |