Короленко - модель імперії
Незвичайна у нас якась популярність Короленка серед наших бібліотек. Зрозуміло, що щоб не виглядати одвертими окупантами, совєтам треба було розбавляти своїх толстоєвських місцевими й такі люди як Короленко чи Гоголь, чисті українці, які писали російськую, були тут бажаною моделлю, яку намагались привити місцевій інтелігенції. Тож маємо тепер Харківська державна наукова бібліотека ім В.Г. Короленка та Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені В.Г. Короленка.
Тим часом, читаю тут Спомини Софії Русової, до створення бібліотеки в Чернігові доклалися непересічні люди, наразі забуті, і була це справа видатна, навіть героїчна:
_____
Взагалі статистичне бюро було тоді неначе культурним центром Чернигова: ініціятива у всіх громадських інтелєктуально-мистецьких справах виходила від статистиків. До 1876 р. не було в Чернигові ніякої публичної книгозбірні, коли не рахувати книгарні Кранца, що в ній ледве можна було якусь книжку роздобути. Отож в один із своїх поворотів із повіту статистики вирішили зорганізувати громадську книгозбірню. Скликали на збори всю інтелігенцію, обрали президію: П. Червінського — головою, мене — секретарем, Тищинського — скарбником. Ріжними концертами та виставами зібрали потрібні гроші, чимало книжок дістали на тимчасове користування. Довго губернатор не хотів давати дозволу на відкриття такої бібліотеки, довго директор місцевої гімназії не дозволяв учням і близько підходити до такого небезпечного місця. Але завдяки сумлінній льояльності першого голови Червінського вона ввійшла в життя. Президія мала змінятися щороку і кожний раз із боку губернатора виходили ріжні причіпки, коли її треба було затверджувати. Взагалі треба дивуватись, як цю бібліотеку переслідувано, скільки трусів зроблено в ній за те тільки, що вона давала населенню гарні книжки. Але, не зважаючи на те, проіснувала вона понад 30 років: її, як дитину, виплекала сама тільки опозиція [Закрив її в 1911 р. Маклаков. Усе майно передано Міській Управі і як міська бібліотека вона проістнувала до 1917 p., коли стала »комгоспівською« ім. Короленка]
_____
Згадані тут люди:
Петро Червінський (1849–1931) – громадський і земський діяч, статистик, аграрій. За царя бував на засланні. Помер наче своєю смертю під Вяткою (як він там опинився - не сказано)
Олександр Тищинський (1835–1896) – громадський, політичний і земський діяч, журналіст. Непосидюча особа, яка навчалася в університетах у Харкові, Києві й Тарту, але звідусіль виключалася за політику. Помер у Чернігові, там має свою невеличку вулицю з 2016 року чорті де в приватному секторі.
Софія Русова (Ліндфорс) (1856–1940) – власне, авторка цих Споминів. З родини намішаної з французької та балтійської німецької шляхти, українізованої на нашому ґрунті. Як і згадані вище діячі, за російської окупації діяла напівпідпільно, всупереч владі, й ніхто їм пам'ятників у граніті за це не ставив, могли хіба відправити в Сибір, а за совєтів – так і вбити. Має вона хіба свою вулицю в Чернігові з 2007 року. Важко перерахувати, чим Софія займалась, бо все її життя було в українській праці, це треба окремий допис, але самої лише справи видання Празького "Кобзаря", першого поза цензурою, має бути досить, щоб вписати це ім'я в історію. Померла на еміграції в Празі. А народилась, як і Червінський та Тищинський, на Чернігівщині.
Антигероєм допису є Микола Маклаков (1871–1918), призначений Столипіним чернігівський гуаляйтер, чорносотенець. Народився у Москві, там ж й був розстріляний совєтами.
Артем КОМІСАРЕНКО
Від редакції "Сіверщини".
Автор помиляється, називаючи Короленка українцем. Він і за походженням не був українцем (батько - поляк), а головне, що сам казав - його батьківщиною є російська література і ніяким українцем він ніколи не був.
Тим часом, читаю тут Спомини Софії Русової, до створення бібліотеки в Чернігові доклалися непересічні люди, наразі забуті, і була це справа видатна, навіть героїчна:
_____
Взагалі статистичне бюро було тоді неначе культурним центром Чернигова: ініціятива у всіх громадських інтелєктуально-мистецьких справах виходила від статистиків. До 1876 р. не було в Чернигові ніякої публичної книгозбірні, коли не рахувати книгарні Кранца, що в ній ледве можна було якусь книжку роздобути. Отож в один із своїх поворотів із повіту статистики вирішили зорганізувати громадську книгозбірню. Скликали на збори всю інтелігенцію, обрали президію: П. Червінського — головою, мене — секретарем, Тищинського — скарбником. Ріжними концертами та виставами зібрали потрібні гроші, чимало книжок дістали на тимчасове користування. Довго губернатор не хотів давати дозволу на відкриття такої бібліотеки, довго директор місцевої гімназії не дозволяв учням і близько підходити до такого небезпечного місця. Але завдяки сумлінній льояльності першого голови Червінського вона ввійшла в життя. Президія мала змінятися щороку і кожний раз із боку губернатора виходили ріжні причіпки, коли її треба було затверджувати. Взагалі треба дивуватись, як цю бібліотеку переслідувано, скільки трусів зроблено в ній за те тільки, що вона давала населенню гарні книжки. Але, не зважаючи на те, проіснувала вона понад 30 років: її, як дитину, виплекала сама тільки опозиція [Закрив її в 1911 р. Маклаков. Усе майно передано Міській Управі і як міська бібліотека вона проістнувала до 1917 p., коли стала »комгоспівською« ім. Короленка]
_____
Згадані тут люди:
Петро Червінський (1849–1931) – громадський і земський діяч, статистик, аграрій. За царя бував на засланні. Помер наче своєю смертю під Вяткою (як він там опинився - не сказано)
Олександр Тищинський (1835–1896) – громадський, політичний і земський діяч, журналіст. Непосидюча особа, яка навчалася в університетах у Харкові, Києві й Тарту, але звідусіль виключалася за політику. Помер у Чернігові, там має свою невеличку вулицю з 2016 року чорті де в приватному секторі.
Софія Русова (Ліндфорс) (1856–1940) – власне, авторка цих Споминів. З родини намішаної з французької та балтійської німецької шляхти, українізованої на нашому ґрунті. Як і згадані вище діячі, за російської окупації діяла напівпідпільно, всупереч владі, й ніхто їм пам'ятників у граніті за це не ставив, могли хіба відправити в Сибір, а за совєтів – так і вбити. Має вона хіба свою вулицю в Чернігові з 2007 року. Важко перерахувати, чим Софія займалась, бо все її життя було в українській праці, це треба окремий допис, але самої лише справи видання Празького "Кобзаря", першого поза цензурою, має бути досить, щоб вписати це ім'я в історію. Померла на еміграції в Празі. А народилась, як і Червінський та Тищинський, на Чернігівщині.
Антигероєм допису є Микола Маклаков (1871–1918), призначений Столипіним чернігівський гуаляйтер, чорносотенець. Народився у Москві, там ж й був розстріляний совєтами.
Артем КОМІСАРЕНКО
Від редакції "Сіверщини".
Автор помиляється, називаючи Короленка українцем. Він і за походженням не був українцем (батько - поляк), а головне, що сам казав - його батьківщиною є російська література і ніяким українцем він ніколи не був.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |